Work Text:
Світ вже давно перетворився на один величезний смітник гнилих моральних якостей та принципів. Поняття справедливості залежало від товщини гаманця та рівня титулу, мало змогу видозмінюватись під конкретні обставини та конкретних людей. Ніко Робін швидко зрозуміла, що довіра по життю не потрібна, а використання союзників як розхідники для досягнення мети — найкращий спосіб виживання.
Коли план Крокодайла в Алабасті став потроху провалюватись, а сам фальшивий король отримував лящів від молодої команди піратів, Робін здриснула звідти на всіх порах і залишила організацію Барок Воркс без другого найсильнішого члена. Ця організація більше не могла принести користі, підставлятися під удар просто так було далеко не в її правилах. Ще одна ниточка до понегліфів була загублена через надмірну пихатість та самовпевненість одного з Корсарів, а наче здавався розумною людиною спочатку.
Тепер знову треба шукати тих, хто хоч якось оперував інформацією про знахідки археології минулого покоління. Враховуючи те, як чинний світовий уряд карав за спроби дізнатись історію та розшифрувати будь-які згадки про далеке минуле, жінка була певна — пошуки вартують всього. За одне тільки вміння читати стародавню мову Морська варта перетворила рідний острів на пекло, вижити Робін змогла тільки завдяки своєму єдиному другові. Той жах, який вона тоді відчувала, страх та самотність, здається залишаться з нею назавжди та будуть асоціюватися з одним ім’ям — Кудзан.
***
— Іноді мені здається, що ти помилково став адміралом! — тяжка рука, вкрита лавою, масивно б’є стіл та пропалює його наскрізь. Потік лави зупиняється від льоду. Акаїну кривиться, вени на шиї надуваються від злості, але гарячу руку все ж прибирає. — Через твоє кляте "милосердя” ми знову маємо проблеми зі спадщиною зруйнованої Охари. Вона була на Алабасті, а ти знову не приніс мені її голову!
— Маю тобі нагадати, що ти не Адмірал флоту, тож наказуй тим хто нижче тебе за рангом, — Аокідзі не звик сперечатися та виправдовуватися. Але протягом двадцяти років слухати докори щодо власного рішення вже набридло.
— Певен, це ненадовго. Сенгоку вже не молодий і його… кляті принципи мене теж задовбали. Виправ свою помилку і ніхто тебе чіпати не буде, — Акаїну полишає кабінет колеги та голосно грюкає дверима. Добре хоч вони залишились цілими, чого не скажеш про стіл та все, що на ньому лежало.
Лишившись у самотності, Кудзан відкидається на спинку крісла та прикриває очі, а зверху натягує маску для сну. Лише так він може розслабитися та як слід все обдумати. Ще б вушні затички, аби не чути гомону з вулиці, але це бісить менше, ніж колеги.
Пройшло вже клятих двадцять років з дня трагедії Охари — острову, що являв собою храм знань. Найважливішим скарбом для жителів острова були саме книги, тож коли п’ять величезних кораблів почали палити зі всієї бойової зброї по бібліотеці, домівкам та всьому живому, люди намагались врятувати саме знання. За офіційними даними живих не залишилось. Але… маленька дівчинка, яка знайшла собі великого друга у постаті колишнього адмірала Морської варти, отримала шанс на життя. Саме Аокідзі був людиною, що у той день втратила друга та колегу, останнім бажанням якого був порятунок малої. Надія, що це лише дитина і вона не володіє знаннями, через які острів було зруйновано. Надії не справдилися.
За ці роки з малої дитини, що втратила все на світі, виросла розумна, приваблива та дуже хитра жінка. Невловима, наче пісок, що просіюється крізь пальці, коли його намагаєшся вхопити. Вона виконувала останнє попередження Кудзана навіть краще, ніж той міг уявити. Не попадалась йому на очі ні разу з того дня. Він знав про неї лише з чуток, балачок та слів в’язнів, що опинилися за ґратами саме через неї.
Зараз був найкращий момент, щоб задрімати та забути про дойоби Акаїну, але не виходило. Чоловік не міг заспокоїтись, треба було якось відвести душу.
***
Найкращим місцем, щоб ловити дурнуватих багатіїв і витягувати з них будь-що від грошей до важливої інформації, були елітні бари. Та не прості, а розкішні, з танцівницями, найкращим алкоголем та кімнатами для особливих гостей. Їх можна було легко сплутати з борделями.
Ніко Робін швидко збагнула, що танцівниця не така вже й погана тимчасова професія, а якщо прикривати половину обличчя хусткою зі дзвенячими монетками, глибоко оголюючи декольте — ніхто тебе й не впізнає. А контингент, який часто напивається до втрати пам’яті у цьому місці трохи інтригує: високі чини Морської варти, члени королівських сімей з найближчих країн, різні чиновники… Анонімність та елітний алкоголь це гарантія від закладу, тож деякі гості мають право одягати маски на верхню частину обличчя.
— Заміниш мене сьогодні на декілька танців? — невисока дівчина на ім'я Лулу пудрить лице великим пензлем, звертаючись до колеги, яка щойно увійшла в гримерну.
— Можу, якщо щось дійсно важливе. Але всі чайові мені, — Робін сідає на високий стілець з м’якою подушкою поверх сидушки та підтягує до себе шухляду з одежею для виступів. У них не було еротичних елементів танцю у програмі, але костюми не можна було назвати дуже закритими.
— Чоловік працює у нічну, маю малу закинути до знайомих.
— Цікава у тебе професія як для дбайливої матусі.
— Людей з бідних районів частіше викрадають у рабство, тож я маю захистити її як можу, — Лулу гірко усміхається. Не від гарного життя вона обмінює дорогоцінний час з сім’єю на виконання забаганок багатих покидьків.
Робін не відповідає. Дає колезі піти тихенько та дивиться на їх розклад, що висить на дверях. Буде сьогодні танцювати півтори години без зупинки. Але за деякими даними, що вона має, ввечері тут має з’явитися велика риба. Хтось, хто міг бути знайомий з піратами Золотого Роджера. І хоч надія на появу якогось «тіпочка» є досить примарною, жінка має деяку впевненість щодо власної удачі: вона тут вже більш як два тижні танцює, встигла налагодити стосунки з багатьма колегами, але марнувати так час дуже довго сенсу просто не було. Сьогодні був настрій надягнути трохи більше одягу з дзвенячими монетками, тож окрім топу, широкої спідниці та хустки на обличчя, Робін зав’язує на талії додатково ще одну хусточку з монеточками. Через хвилинок десять має розпочатися вечірнє шоу. Але танцівниця більше не готується, бере у руки газету з останніми новинами, яку стягнула у прохожого листоноші. Мати змогу створювати дуже багато рук це незмінно найкраща здатність для хитрої жінки, що має на меті забрати чи вкрасти все, що може знадобитись в пригоді для досягнення власних цілей. Деяка тривожність сьогодні турбує серце. Наче дурне передчуття не дає вільно дихати.
Кращим відпочинком для Аокідзі завжди був сон. Або ж медитація під час їзди на велосипеді посеред моря. Вітер, шум хвиль та ніхто не виносить мозок. Та не сьогодні. Перевдягнувшись у цивільне, Кудзан вирушає на пошуки місця, де можна надратися та перевести фокус на щось інше. Наприклад – гарні жінки. А ще краще гарні жінки-танцівниці. Чоловік ніколи не вважав себе казановою, але й не втрачав шансу сказати гарній дівчині про те, яка вона вродлива та сексуальна. Стоячи перед входом до бару, адмірал читає вивіску, яка висить трохи справа від масивних відчинених дверей: ввечері танцювальне шоу.
— Бажаєте замовити столик? — дуже миловидна молода леді постає перед Кудзаном, їй треба було дуже сильно закинути голову назад, щоб поглянути на його обличчя.
— Напевно. Так. Десь в непримітному кутку, — і хоч чоловік був сам на себе не схожий у цивільному одязі, світитися все одно не хотів.
Дівчина лише посміхнулася, кивнула та поспішила провести гостя до вільного столика, одразу покликала офіціантку. Обіймаючи посаду адміністраторки, вона також мала одразу пояснити правила закладу: танцівниць, офіціанток не можна торкатися та мати будь-які фізичні контакти, це ж стосується й віп-кімнат, де доступні послуги приватного танцю у стилі, який побажає клієнт та складання приємної компанії. Останнє вона повторила двічі.
— Зрозумів. Віскі, тричі, — офіціантка почула замовлення і побігла його оформлювати, адміністраторка також відкланялася. Нарешті ніхто не блимає перед очима.
У залі згасає навіть притушене світло. Декілька ламп освітлюють центральну частину сцени, а саме тільки одну невелику ділянку. Тиша.
Чується дзвін монеток. М’якими кроками, дуже плавно виляючи стегнами, на видиму частину сцени виходить висока чорнява жінка у чорному, з золотими монетками, танцювальному вбранні. Хустка напівпрозора, але добре прикриває нижню частину обличчя, залишаючи лише погляд. Вона, наче кішка, ступає з ніжки на ніжку, роблячи напівоберт стегнами на кожному кроці, та тримає руки перед собою, виконуючи хвилеподібні рухи. В очах можна розгледіти одночасно хитрість, зрілість та спокусливість танцівниці, деякі гості просто не можуть витримати на собі таке та відводять очі. Тихенько починає грати музика, з кожною секундою гучність потроху наростає, а з нею і амплітуда ритмічних рухів у танці. Її корпус іноді трохи нахиляється назад, а вертаючись назад, жінка виконує хвилеподібні рухи тулубом, від яких монетки на топі з величезним декольте гіпнотично дзвенять.
Кудзан дивиться уважно. Роздивляється кожну частину тіла, з ніжок до грудей, а коли зустрічається з нею поглядом – ледь не вивертає з рук стакан. «Це вона» - перша думка у голові. «Це, бляха, саме вона» - він ковтає слину та придивляється до танцівниці. До Ніко, чорт його, Робін. Через неї він тут опинився. Через неї він робить те, що на нього геть не схоже. Якщо існує доля, то вона те ще стерво.
— Трясця, — Аокідзі випиває половину стакана віскі одним махом та відкидається на спинку дивану.
Робін оглядає зал в пошуках потрібної їй пики. Вона бачить багато різних очей і настроїв на обличчях: дехто дивиться з зацікавленістю, дехто ледь втримує свою хіть, а дехто.. наче здивований тому, що бачить. Танцівниця одразу не впізнає людину, яка сидить у пітьмі зали, але чомусь по шкірі біжать мурашки. Майже у середині залу вона помічає пику, схожу на ту, що була на листівці у газеті – наче саме цей може бути її ціллю. Жінка обережно в танці крокує до зали, аби підібратися ближче, відвести увагу інших та роздивитися як слід чи вартуватиме це її зусиль. Особливо якщо доведеться цього персонажа тягнути у віп-кімнату, щоб добряче надратися та делікатно витягнути потрібну інформацію. Але дуже багато «якщо» сьогодні.
Погляди, повні хіті, спрямовані на найгарячіші частини тіла танцівниці, але одна людина не відривається саме від очей.
Аокідзі більше не помічає жаху та страху. Хитрість, звабливість, і при цьому вона ж точно мала вирости дуже розумною, як жива згадка про Охару. Тобто, у подібному місці точно має знаходитись з якоїсь причини. Адмірал подумки шукає Ніко Робін виправдання у власній голові, але пелена ледь помітної злості захоплює думки. Він одним махом випиває другий стакан віскі та, хоч завжди був стійкий до алкоголю, відчуває легку нотку сп’яніння. Помічає, як до танцівниці тягнуться руки якогось мудака, а вона обережно увертається. Помічає купу жадібних поглядів у її бік.
«Хіба заради цього я давав тобі шанс ціною у власну голову?» - думка витісняє всі інші. Чоловік знімає темні окуляри й тягнеться до останнього повного стакана.
За допомогою вміння від диявольського плоду, танцівниця намагалась нарити щось у кишенях чолов’яги з постера, але ніяких карт, ключів та подібного не було. Невже дійсно доведеться якось тягнути його на приватний танець? Але він не виглядає як той, кого можна легко «розвести на гроші». Вона знову оглядає зал, обертаючись в танці навколо своєї осі та краєм ока помічає дещо знайому персону. Обличчя зараз не прикрите темними окулярами. По ніжній шкірі знову пробігають мурашки, Робін на мить трохи розгублюється. Він помічає. Одним простим жестом руки підкликає до себе та, не дочекавшись, що жінка рушить в його сторону, рукою показую в сторону виходу. «Буду чекати» - це не чутно, але можна прочитати по губах і вона розуміє. Схоже, сьогодні охота обривається.
Виступ продовжується. Шоу має добігти до кінця.
Адмірал вирішує додивитись, все ж плату за вхід він не просто так вносив. Оцінити гарну жінку це просто святе, ким би вона не була. Хоча саме за цю людину він відчував відповідальність, зараз він просто чоловік без робочої форми Морської варти. Чоловік з гарним смаком.
Через деякий час Кудзан виходить з бару та вирішує почекати Робін поряд із закладом. Шанс що вона просто втече через вихід для персоналу досить великий, але у межах невеликого острова він її знайде. Перетворить острів на айсберг, але знайде.
Та Ніко Робін не з тих, хто не вірить, на що саме здатна ця людина. Колись давно він вбив свого друга-дезертира, виконуючи наказ командування. Тому археологиня все ж виходить після роботи через головний вхід і одразу помічає знайоме обличчя.
- Дитя диявола з Охари, власною персоною. Не чекав зустрічі, — Аокідзі видихає дим цигарки. Раніше не курив, хоча останнім часом завжди мав із собою пачку та запальничку. Нерви вже не молоді.
- Вельмишановний пане Адмірал, — вона показово робить реверанс. – Це тебе я не чекала побачити у такому місці. Службові обов’язки ніде не жмуть? – поки на вулицях багато народу, Робін хоробриться. Виглядає впевненою, а тепер в очах співрозмовника ще й досить сексуальною.
- Будь я більш безвідповідальним, ти б вже відчула де і що може «жати», - злий, але не без гостринки. – Маю лише одне питання: якого біса ти тут забула?
Танцівниця спочатку не відповідає. Дивиться знизу вверх на джерело свого страху та болю дитинства, вже намагається придумати, як можна швидко звідси втекти. У порту є парочка суден, та й ті торгові, тобто регулюються Морською вартою.
- В першу чергу я людина і маю мрії та цілі у житті.
- Нагорода за твою голову все ще існує.
- «Дякую» за це тобі, - майже рявкає, але тону не підвищує. – Призначити винагороду за дитину це ж так мужньо, сміливо. Дуже у дусі Морської варти.
Тепер Кудзан мовчить. Поняття справедливості у його розумінні так само відрізняється від деяких інших панівних каст цього світу, але хто він такий, щоб не виконувати накази?
- Не у твоєму положенні огризатися, - попри все він не знав, що з нею робити далі. Піймати й ув’язнити? Ні, ті кончені одразу вирішать стратити «дитя диявола», «спадщину Охари». При цьому показово. Аокідзі не знав чому, але точно не хотів саме цього. У внутрішньому конфлікті між власними переконаннями та боргом службі поки що верх одержує перше. – Але тобі не здається що це дуже публічне місце для такої як ти? Нікому тут нічого не вартує здати тебе, якщо впізнає з постера.
- Двадцять років пройшло. Я достатньо доросла для подібних заходів, - Робін все ще почувається тривожно, але зараз наче стало трохи краще. – До того ж куди саме дивився під час виступу ти?
- В очі. А от щодо інших такого сказати не можу.
- От бачиш. Хто мене впізнає? – вона не встигає закінчити говорити, як чоловік хапає її за плече та різко тягне на себе, щоб помінятися місцями та поставити Робін спиною до стіни, а самому стати перед нею так, щоб повністю закрити собою співрозмовницю. Повз пройшло декілька вартових зі спеціального пошукового загону, вони були одягнені у цивільне, але адмірал їх впізнав – особисто колись допомагав відбирати цих людей. Схоже дехто не став чекати, поки Аокідзі сам розв'яже проблему. Вже так давно не було гучних справ, очевидно треба було вислужитись.
Археологиня очманіла, особливо від чоловічої долоні, що зараз прикривала її рот. Через адмірала, що закривав її наче величезна шафа, нічого не було видно. А перед очима – розстібнута сорочка чорного кольору, трохи вище вдалося розгледіти декілька невеликих шрамів. Пара хвилин і жінку нарешті відпускають, але поки що не відходять. Положення складається дуже незручне.
- Може нарешті поясниш? – вона майже шепче, на всяк випадок.
- За тобою спустили пошукових псів. Не рядові дурбецала, доведеться сховатися, - він зараз був дуже злий, аж вени на шиї напружено надувались. Його рішень ні у що не сприймали. Надто темпераментні колеги вирішили, що можна плюнути та розтоптати його репутацію? Ще дуже давно Аокідзі пообіцяв, що у разі проблем він САМ все вирішить.
- А нащо тобі мене прикривати? – Робін дійсно не розуміє чого їй чекати й де зараз буде безпечніше. Ця людина для неї живе нагадування про її втрату.
- Дозволити тобі жити було моїм рішенням. І помреш ти коли я особисто прийму таке рішення.
Робін відчула щось дуже неприємне, гірке таке десь у грудях. Зневага з домішкою ненависті. Вона не іграшка для чиїхось «хочу – не хочу». Так, завдяки Саулу та його передсмертному проханню вона жива, до чого тут взагалі цей тип. Скільки ще дітей загинуло тоді? А в інші дні, коли світова влада безкарно знищувала цілі міста?
Аокідзі відчував потік негативних емоцій до себе, бачив це по її очах, але здивований не був – не вперше. Він накриває жінку своїм плащем та притискає до себе, тримаючи однією рукою за плечі. Поки відведе у своє тимчасове житло, а потім вже вирішить, що робити далі.
Дім адмірала знаходився трохи далі від міста. Це була невелика хата, у якій вміщувалась кухня, диван та широке ліжко.
Археологиня оглядає приміщення. З губ сам по собі злітає нервовий смішок.
- Дуже скромно як для великої шишки, - вона всаджується на диван та демонстративно ображено схрещує руки під груддю.
- Це для тимчасового перебування. До того ж я не люблю зайву увагу, - Кудзан дістає з холодильника якусь каструльку та ставить її на плиту грітися. Його гостя точно нічого не їла ще.
- Не бачу сенсу мені тут бути. Я зумію впоратись з купкою недоумків вашої варти, - останнє слово вона каже з такою відразою, що саму аж перетіпає. Чоловік не відповідає, бо вважає, що достатньо пояснив все ще біля бару. Мовчки гріє їжу, потім ставить вже готове перед жінкою на невеликий столик.
- Краще наповни свій гарний рот їжею та відпочинь. Плюватись в мене отрутою не допоможе.
При всьому бажанні археологині й далі вийобуватись, вона добре розуміє тепер, що вбити її для цієї людини нічого не варте і якою б сильною вона не була – це ніщо перед силою Адмірала. Така компанія апетиту не додавала, але робочий вечір все ж забрав багато сил, тож Робін доволі швидко з’їла порцію якоїсь м’ясної страви. Як дурно вийшло, вечір взагалі без улову та будь-яких натяків на місцеперебування носіїв стародавньої історії. А ще цей сьогодні все зіпсував. Незадоволено пшикаючи, вона падає спиною на спинку дивану.
- Нє, йди на ліжко, це мій диван, - Кудзан рухає Робін та сам всідається на м’якенькі диванні подушки. Він сидячи там ледве втискається, як спати планує взагалі? Іноді чоловіків зрозуміти важче, ніж стародавні письмена.
- Адмірали зараз настільки суворі, що сну не потребують?
- Як можна спати в одному приміщенні з людиною, за голову якої винагорода вище, ніж за багатьох піратів цієї місцевості? А ще це точно не твоя справа.
Думки про те, що сталося, знову доводили чоловіка ледь не до сказу. Мало того що цей виблядок Акаїну вирішив лізти у його справи, так ще якщо дізнається, хто саме переховував Ніко Робін – гівна не оберешся.
- Я наче не просила про допомогу. Не розумію, що коїться, але спати у одній хаті з такими як ти мені теж не до вподоби, - жінка з дивану теж не рипається, хоч і сидить тепер впритул до співрозмовника. – Тим паче у барі ти міг вдати що не впізнав мене.
- Це я казав тобі не попадатися мені на очі. Чи забула вже? – він майже рявкає, але згадуючи побачене в барі, подумки визнає що задоволений вечірнім шоу та тою, яка його влаштувала.
Сперечатись – не найкраще вміння Ніко Робін. До того ж що можна довести впертому барану? Не у її інтересах це робити. Передчуття підказувало, що зараз самий час перебороти свої страхи та відпустити їх. А також продовжувати виконувати обіцяне собі та всім жителям Охари – дізнатись справжню історію цього світу. Для цього треба вже щось робити, а не сидіти поряд поруч з одним зі своїх головних ворогів.
Думки про те, що він – не найгірший службовець світового уряду звісно були присутні в голові Робін, але це його ніяк не виправдовує. Якщо сьогодні за нею вислали когось зі спеціальних сил світового уряду, то можна припустити, що він вдруге відтягнув її від смерті. Але зізнаватись собі в цьому не хотілося, а от звалити звідси зараз – найважливіше бажання.
- То не дивись на мене, - жінка встає з дивану та постає прямо перед Кудзаном. Оминаючи поглядом його очі, вона опускає його незмінну пов’язку для сну з голови на очі та трохи нахиляється, щоб опинитися губами біля вуха. Шепоче декілька слів, від яких чоловік знову стискає кулаки до надутих вен. Коли він відчуває на мочці вуха невеликий кусь, руки вже не втримуються на колінах. Тепер на його колінах опиняється сидіти саме Робін, яку він доволі різко вхопив за талію та всадив до себе ближче. Вона лише всміхається, задоволена собою, адже провокація спрацювала. «Будь ти хоч тричі адмірал, в першу чергу ти – лише чоловік» - подумки археологиня зловтішається, але свого діла не полишає. Місце укусу цілує, потім цілує нижче шию і відтягує комір сорочки, щоб продовжити поцілунки. З плеча вона переходить до обличчя. Як зручно не дивитись в очі саме у цьому випадку. Вона втягує в поцілунок Кудзана, а той зовсім не проти, навпаки й далі притискає до себе жінку вже однією рукою, а іншою проводить по спині до шиї й за потилицю тримає голову Робін, аби поглибити поцілунок. Коли один з органів сприйняття не працює, інші загострюються і саме зараз чоловік відчуває це як ніколи добре.
У цей момент Ніко Робін переживає дивні почуття – наче і ненавидить його, але відірватися вже не може. Чи це через залізні обійми, чи через власне бажання зайти трохи далі, ніж просто поцілунки. Теж саме і з Аокідзі. Так близько знайомитись зі злочинницею за його багаторічну кар’єру – вперше. І хоч яких тільки жінок біля нього не було, ця здавалась особливою.
Жінка не втрачає часу, руками стягує з адмірала сорочку, навіть не розстібаючи ті два ґудзики, на яких вона трималась, обіймає за плечі та очікує відчути легку прохолоду, однак ні. Навпаки завдяки легкій збудженості ставало дуже жарко поряд. Кудзан не поспішає стягувати фіолетову мінісукню з партнерки. Йому подобається, як річ на ній сидить – елегантно, вишукано та зовсім трошки вульгарно. Не бачить, але добре уявляє. І зможе уявляти ще краще, адже одну руку він опускає на жіночі стегна, трохи стискає та забирається пальцями під сукню.
Як адмірал Морської Варти, він мав би зупинитись просто зараз. Але чим далі рука пірнала під сукню Робін, тим швидше праведні думки полишали його голову. А обхопивши долонею сідницю, бажання вдавати з себе праведного службовця зникає зовсім.
Робін відривається від поцілунку, даючи собі невелику паузу подихати, а Кудзан використовує час для стягування сукні повністю. Це дає йому новий простір для продовження. Він вже хоче стягнути пов’язку з очей, але партнерка не дає.
- Я ще не дозволяла, - шепоче дуже тихо, але знає, її добре чують.
Аокідзі видихає та знову опускає руки на талію партнерки, стискає, щоб трохи підняти її та всістися зручніше. Так зручно, щоб нічого не заважало партнерці відчувати наскільки дієві її доторки та поцілунки. Робін одразу відчуває деякі незручності, це спонукає її до нових сексуальних рухів. Знову цілуючи Кудзана, танцівниця нахабніє та сама поглиблює, при цьому не марнуючи танцювальних навичок – стегнами виконує дуже дражливі рухи, ковзає вперед, робить напівоберт назад і знову вперед. Не дає йому відірватись від поцілунку, рухається з більшим напором. Все що чоловіку поки що лишається це стискати руки на привабливих стегнах, цілувати та триматися, щоб насолодитися цим, можна сказати, приватним танцем трохи довше.
Довше, але не вічність. Кожна хвилинка стримування відчувалась як година.
- Чортеня.. годі, - голос хриплий, тому слова звучать особливо сексуально. Робін опиняється спиною на дивані, а зверху вже без пов’язки на очах нависає Аокідзі. Нарешті має змогу роздивитись все що цікавило зблизька. Та краще ніж просто дивитись – торкатись. На це попереду вся ніч.
Поки чоловік пожирає її поглядом, володарка диявольського фрукта схрещує руки за його шиєю, активуючи здатність створювати ще одну пару рук, яка «виростає» з дивану та приймається за ремінь та штани Кудзана. Дуже швидко вона стягує одяг вниз до рівня колін. Хто з них ще більше нетерплячий це питаннячко. Адмірал не відстає, нахиляється за коротким поцілунком в губи, руками стягуючи по її ніжках білизну, плавно переходить на мокрі поцілунки шиї, кожен з яких залишає після себе невелику червону пляму. Потім ключиці та плечі – гарний привід, щоб стягнути лямки бюстгальтера. Дійство набирає обертів, стає зовсім жарко, новоспечені партнери нарешті почувають себе розкутими повністю, а відчуття від дій одне одного повністю перекривають можливість мислити. Кудзан підтягує Робін до себе за стегна, коли вона за допомогою додаткових рук лишає і його білизни.
- Це нечесно з твого боку, - життя довге, бентежне та не без чудернацького досвіду, але ніхто ще не використовував з ним силу диявольського фрукта таким чином.
- Ще скажи що ти проти, у житті не повірю, - всміхаючись, вона відчуває нарешті початок найприємнішого процесу. Аокідзі не церемониться, входить і не дає часу звикати, починає рухатись. Робін притискає його до себе, постогнуючи біля вуха чоловіка. У процесі моральні почуття розчиняються, головними є фізичні відчуття та навіть ненависть та злість йдуть цьому на руку, а дійсно важливим стає лише задоволення.
Диван до біса незручний, з більш інтенсивними поштовхами починає хитатися, та й стогони Робін вже гучніші, а окрім них Кудзан зараз нічого більше не хоче чути. Продовжує швидше та сильніше, як вона стискає руками спину та полишає легкі сліди від нігтиків, стегнами піддається йому назустріч.
Ще трохи й обидва не витримують. Пік задоволення нарешті наступає, обидва важко дихають. Робін відпускає партнера з міцних обіймів, адмірал теж встає на ноги, та тільки для того, щоб підхопити танцівницю на руки та віднести у ліжко. Сподівається, воно буде міцнішим за диван та не почне хитатися на середині процесу.
Ліжко прохолодне, тож Робін одразу відчуває деякий контраст, від чого по тілу пробігають мурахи. Знову опиняючись знизу, роздивляється партнера з голови до низу, поки має таку можливість. Трохи все ще не вірить у те що відбувається, заплющує очі з думками «А раптом це просто дурний сон?».
- Ауч.
Відчувши пекучий холод на правій ключиці, жінка тягнеться прибрати джерело тригера, але її руку Кудзан перехоплює та повертає на ліжко, сильно притискаючи до подушки. Контраст температур після гарячого першого разу – щось нове для танцівниці, але збуджує не гірше інших пестощів.
Залишки білизни у вигляді бюстгальтера полишають тендітне тіло Робін, відкриваючи партнеру повний доступ. Декілька кубиків льоду з’являються в руках чоловіка, він перебирає їх пальцями однієї руки, а іншою спускається по животику жінки вниз, щоб продовжити гарячі приємні пестощі. А от холодні відчуття за допомогою льоду припали саме на груди, іноді міняючись з його губами. Від таких відчуттів вона не знала куди подітися. Приємно, зовсім трохи соромно та дуже добре.
***
Рано вранці, коли сонечко показало свої перші промінчики, Робін вже прокинулась та тихенько, наче миша, злізла з ліжка Кудзан ще спав, а от їй вже треба було поспішати звідси. Замотавшись у всю одежу, що в неї була, жінка розуміє – то не варіант, у такому вже могли бачити десь посеред вулиці. Саме час знову опинитись малою крадійкою. Хоча не вперше. Сорочка Аокідзі гарно сідає на тіло, наче платтячко, а на лоба вона чіпляє пов’язку для сну. Точно знає – патрулі ще довго будуть тут винюхувати.
Від будинку до порту треба пройти через гущу міста. На околицях майже нікого не було, а от на сусідніх вулицях ближче до центру вартові чіплялися до містян.
Доволі швидко археологиня дісталася порту, де прокралась на корабель, що мав вже відбувати. Там знайшла містечко, щоб заховатися до найближчого піратського корабля. Різні думки з ночі турбували її, були хаотичними та суперечливими. Але одне вона тепер знала точно – серденько не на місці, коли уявляє цього чоловіка чи просто згадує про його існування. На горизонті нарешті показався корабель. Стяг солом’яного капелюха. Те що треба для пересадки з торгового судна.
***
Кудзан прокидається на ліжку, яке йому очевидно замале. Коліна затекли, але голова ясна і наче хочеться жити. Трохи. Він не помічає поряд своєї нічної партнерки. Оглядається по хаті та не знаходить ні її, ні її речей.
- Тц… вже здриснула, миша, - адмірал все одно не здивований. Він свідомо пішов на цю «помилку», та не пошкодував, але валятися далі часу не було, тепер місія піднятися і допертися до роботи.
У штаб-квартирі морської варти був якийсь кіпіш, коли Аокідзі прибув. Стояв галас, але у такому пофігістичному стані чоловік не міг нічого розібрати. Лише коли зупинив одного з рядових, той йому швиденько розповів про гнів Акаїну.
Наводження, яке він отримав, мала бути точною, але злочинниця все ж змогла покинути місто та втекти на корабель якоїсь молодої команди піратів, які тільки от звільнили Алабасту від сітібукая-тирана. До того ж її ніде не змогли знайти уночі, навіть обшуки домівок жителів не допомогли. Це дуже прикро, адже адмірал Акаїну вже запланував публічну страту з пафосною промовою про те, як небезпечно лізти до забороненої історії минулих епох.
- Якого біса взагалі, - вже у своєму кабінеті посадовець міг виражатися як хоче. Але наодинці матюки швидко покинули думки, замість них згадалися нічні сцени. Тільки от не зараз про це думати. Тільки б вона втекла якомога далі та не попалась. А він зробить усе, що в його силах, щоб ніхто не пхав свого носа у їх особисті справи. Тільки зараз Кудзан зрозумів, що хтось вкрав його пов’язку для сну.