Work Text:
– Твої крила..... – Птахоподібний шепоче, рукою розгортаючи пір'ясті й великі крила "друга", поки той, в свою чергу, дещо просичав від болю.
Здається, це був вечір понеділка? Зі тільки-но повернувся з роботи, увесь втомлений і кволий, йому хотілося тільки приготувати вечерю й рушити спати. Але якби ж то його залишили одного в спокої, враховуючи, що жив-то він не один. І один із співжителів не мав абсолютно ніякого поняття особистого простору...
Були вони не на кухні. В ніс вдаряв ядучий запах диму, що він йшов з саморобного мангалу з цегли. Неподалік розстелене було м'яке покривало, на якому й вмостилися два хлопця.
– Ти впевнений що з ними все гаразд? Здається, тут кістка неправльно зрослася... І трубочки нерозкритих пір'їн всюди. Ти ними взагалі займаєшся, алабай? – З явним незадоволенням мовляв Реджект, все розглядаючи оперення.
– Та відчепися, вчора вбити мене намагався, а сьогодні весь такий турботливий?? – Білявий висмикує крило й одразу ж підводиться на ноги, демонстративно присідаючи на корти коло цегляної гарячої конструкції. Чорні порожні очі уважно розглядали м'ясо й той намагався зрозуміти чи вже можна його перевертати.
– Ні, Зі, я серйозно...
– Ступли пельку. Говорун. – Зі зітхає, все ж трухнувши крилами.
Отож, в цій тиші вони пробули зо хвилину, поки безголовий таки не вирішує якось порушити тишу.
– Бузько... – З усміхом мовля він, не здається що награним. Навіть навпаки...
– Не клич мене так. Для тебе я - лелека! – Зі розвертається й кидає невдоволений погляд.
– Ой не будь ти таким...
– Яким?
– Цундере.
– .....Яким? Це що взагалі таке?
– ...... Ой, диви, місяць сходити почав! – Реджект підводиться й стає коло чорноокого.
– Ти переводиш тему! – Зі підводиться у відповідь. Від очевидного невдоволення пір'я стає дибки, а крила по звичці розгортаються аби здаватись "більшим", а отже "загрозливішим", що було смішно, враховуючи достатньо велику різницю в зрості далеко не на його користь.
– Гарний, чи не так?
– Хто гарний?
– Та місяць! Бовдур... Натяків не розумієш. – Погляд ока переводиться і Реджект одразу здіймається на сміх. Ця злість була достатньо смішною.
– Та щоб тебе перекосило... – Білявий повертається до попереднього місця й посідає на покривало, паралельно зітхаючи. – А ти, ніби, не бовдур.... Хто з даху пару хвилин назад впав?!
– Дякую, я і без того перекошений... І взагалі! Ти сам мене штовхнув!
– Ти безсмертний, кретине! Та й почав ти в першу чергу!
– Це не відміняє факту того, що біль я відчуваю!
– А крила то тобі нахуа?!
– ...Хто б казав. – Безголовий мовчки присів поруч на простирадло.
...
І знову вони повернулися до тої самої теми.
......
Обоє затихли зовсім. Тривало це хвилин двадцять, за цей час Зі разів зо кілька перегортав шашлик і дивився чи не підгорів той, а Реджект в цей період навіть не дивився в сторону Зі, немов би спецально.
– Ей...
– М? – Безголовий повертає корпус тіла в сторону білявого одразу ж.
– Ну.. цей... Ти мені досі не подобаєшся, але я був би не проти.
– Не проти чого?
– Ну... Цей... – Він моститься на простирадлі й розгортає крило, "випадково" з усієї сили стукаючи по левітуючому оку.
– Ти мене сліпим залишити зовсім захотів??
– Ну вибач! Ха-ха.. Ні, щиро вибач.
– ...Краще би таки лишив, не бачив би твою наглу єхидну морду, йолопе.
– Ні ну слухай я все ще можу це тобі влаштувати! – Крило знову зрушується, але абсолютно не попадає, промуваючись повз разом із протяжним сичанням юнака. В цей же момент Реджект обережно бере те в руки, поволі повертаючи до природнього походження. Долоня того трепетно пройшлася по лінії росту пір'я, поки сам безголовий із звуженим поглядом намагався оцінити ситуацію.
– Ей, можеш не рипатись?!
– Я на тебе за грумінг телеграф напишу в Плітки. – Білявий пропихтів, відсапуючи крило і тепер зціпивши зуби аби не видати крику.
– Так там інший грумінг на увазі мається, ЗІ, АЛЬО БЛІН. – Він хапає того за каптур оверсайз кофти й, користуючись ефектом неочікуваності, змушує впасти на спину, сам ставлячи коліно на груди Зі. Друге коліно стає поза, а рука обережно розгортає, на справді, достатньо величезне лелечине крило.
– Гей, що ти собі дозволяєш?!
– А ти ще більше вийобуйся, телепню. – Пальці обережно проходяться по ряду, то там, то сям, притискаючи аби зрозуміти в чому проблема.
– Мені здається тут кістка взагалі не зрослась, не те щоб неправильно....
– Хмпф. То й що..
– То й що... Нащо ж тоді тобі крила, якщо ти не можеш ними користуватися?
– Для краси. Не хочу я літати....
– Чому?
– ... – Погляд Зі відвівся в сторону, а зуби зціпилися знов. Ні, він не має... Не має піддаватись емоціям. Та й нащо розповідати? Сенсу в тому не було.
– Ой та ти шо, за живе задів? – З дуже награним тоном мовляв той.
– Пельку стули...
– Ну задів же! – Якби в нього було б обличчя, то на нього б наповзла широчезна єхидна посмішка, але вже є як є... – Нужбо, давай, у нас у всіх є трагічна передісторія! Не тримай інтригу!
– Та шляк би тебе трафив, інфузорія ти туфелька....
– Ти тоді амеба плацебо!
– Амеба протея....
– Слух ти їблана зеленка!
– Евглена зелена.
– Та ну тебе! І пішов ти в баню, хлорофоб... Так, стій, зуби мені не заговорюй, ти, красномовець!
– Ай та скажу! Тільки коліно прибери.... – На нього зирнули зі скепцисизмом, та, все ж, птахоподібний підвівся на лапи, а за ним і Зі.
Білявий зітхає, обтрухуючи руками пильні сліди з одягу. Це видавалось достатньо принизливим: як він міг дозволити...таке? А тепер йому ще й розповілати свою піднаготну... Пролунало ще одне тяжке зітхання.
– Чув що свійським птахам підрізають крила аби вони не могли літати, тим самим, ніби-то, даруючи їм безпеку?
– ....Мені не подобається до чого ти хилиш.
– Був у мене один невдалий політ, після якого шрами по всьому тілу... – Рука прикриває лице. Нащо він це все розповідає? Тільки робить себе вразливішим, даючи привід для маніпуляції...
– І після того тобі заборонили польоти?
– Та якби ж то тільки це. ... Забий. – З опущеною головою чорннокий ступає пару кроків, присідаючи на коліно коло мангалу й перевіряючи стан м'яса. Дихання стало помітно частішим, на обличчі проступили краплинки поту.
– Мені шкода, Зі.. – Поки чорнявий стояв, склавши руки, юнак моментально обертається, абсолютно не розуміючи що тільки що сталося.
– ...Йолоп. – Він усміхнувся тому в обличчя, врешті-решт дістаючи готовий шашлик й кладучи на вклику тарілку на траві коло простирадла.
– До чого тут... – Тепер уже спантеличений вираз "обличчя" мав Реджект.
– Знаєш, мені таких слів ще не казали. – Він стає поруч, кладучи свої руки на оперені плечі. Золотистий погляд одразу ж переводиться донизу, підтверджуючи здогадки білявого. – Тобі правда шкода?
– А.. сенс мені брехати, Зі? Ти мій друг! З яким, виявляється, чинили подібні звірства.
Зо мить після смішку Зі порожньо тупив очима уперед, потім приклавши долоню до лоба. З його вуст пролунав ще більш нервовий дзвінкий сміх.
– Щось не так, Зі...?
– Знаєш, я ж бачу що ти нерівно дихаєш до мене, ідіотина.
– Це на стільки очевидно....?
– Ну і, короче кажучи, задумався над тим, що раптовий поцілунок би тебе потішив, а тут дивлюся на тебе і згадую, що..ха-ха. Нікуди!
В цей момент очевидно шокований птахоподібний кладе свої руки на бліде підборіддя, пальцями огортаючи його гострі форми. Трохи вони так постояли, як тут раптом Реджект підтягує голову Зі до своїх пір'ястих грудей й обережно притуляє її до них.
– Що ж, це краще, ніж варіант, про який я думав..
– Боюся уявити про що ти міг подумати..
– В око поцілувати.
Тепер уже сміятись почали обоє, разом завалюючись на простирадло й тримаючи одне одного за руки. В грудях пвлало відчуття тепла, такого дивного і не знайомого що тому, що тому. Їх тіла притулились одне до одного, а руки зімкнулись міцніше, складаюсь ледь не в обійми. Нове почуття... Таке тепле і приємне. Хотілося назавжди лишитися в ньому..........