Work Text:
Мій улюблений наркотик
Нічний Кур-де-Фонтейн мав дивовижний запах. Це була неймовірна суміш свіжості, ароматних парфумів з магазину внизу, випічки з булочной, що вже закрилася, і вина, яке місцеві жителі любили пити вечорами на невеликих балкончиках своїх квартир.
Панталоне теж любив ці маленькі балкончики: на них зазвичай ставили вазони з яскравими квітами, або ж зовсім мініатюрні столики, на які поміщалися ті ж самі вазони або кілька келихів. А ще у цих балконів були дуже зручні поручні, на які можна було спиратися, не боячись оступитися і впасти вниз. Не те щоб він був настільки незграбним, щоб хвилюватися про такі речі – але схопитися за надійний метал було іноді навіть дуже зручно.
Так як сьогодні.
Панталоне стояв, щосили вчепившись у холодні поручні, і намагався не втратити рівновагу. Його погляд розсіяно бігав по вулицях, де все ще гуляли опівнічники: вони навіть не здогадувалися, що якщо зараз піднімуть погляд вище, то побачать справжнісіньке шоу.
– Чого замовк? Боїшся, що тебе почують? Ти ж сам хотів глядачів, – обпалюючий шкіру ляпас, і Панталоне скрикнув. Якась жінка внизу на мить зупинилася, але одразу пішла далі. Він важко видихнув і прикусив губу.
– Хочеш, щоб про це з ранку в газетах написали, збоченець?
– Можливо. Вже уявляю заголовки.
Панталоне насилу стримував стогони. Руки Дотторе міцно стискали його за талію, а твердий член раз за разом обпалював його зсередини. Голова була немов у тумані, а тіло було розслабленим настільки, що ноги здавались ватними – келих випитого фонтейнського вина напрочуд сильно вдарив у голову.
– Чорт, чорт… Чому я такий п'яний? – пробурмотів він, відчуваючи як кожен поштовх всередині нього віддавався хвилею електрики у всьому тілі. – Це ти чи Фонтейн?
– Це вино, – фиркнув Дотторе і знову шльопнув його, через що шкіра сідниць почала горіти, – від алкоголю зазвичай п'яніють, якщо ти не знав.
– Та не від одного ж кели… Ах!
Дотторе грубо притягнув його за волосся і легенько вкусив за шию, і Панталоне до болю в пальцях стиснув металеві поручні. Тіло було у такому стані ейфорії, що ще трохи – і на підлогу з рота почне капати слина. Декілька мокрих плям на підлозі вже точно було – пальці ніг відчували слизьку вологу навіть через тонкі панчохи.
– Так, кричи голосніше, розпусний банкір, нехай усі знають, як тобі добре. Якщо ти сьогодні такий від одного келиха, то можу уявити, що було б від двох.
– Я не… я…
– Чорт, треба було налити тобі більше. Але тепер я не проґавлю можливість наповнити тебе чимось іншим. Я знаю, тобі сподобається, хтива скотина, – Дотторе відпустив його волосся і продовжив агресивні поштовхи. Все тіло знову почало горіти, а у вухах почали віддаватися вологі удари їхніх тіл.
Контролювати себе ставало дедалі важче. З губ зривалися гучні стогони, через що в будівлі навпроти вже почали запалюватися вікна, і звідкись навіть пролунав схвальний свист та оплески. Ноги підкошувалися, стояти теж ставало дедалі важче. Твердий член розтягував його зсередини і змушував все його тіло тремтіти, і якби не металева опора, він би давно вже втратив рівновагу.
– Але сьогодні ти правда особливо чутливий, – зауважив Дотторе, і у Панталоне перехопило подих, коли той провів пальцями по його члену і почав погладжувати голівку. – Схоже, кілька днів без сексу виявились для твого тіла випробуванням. Ти весь течеш.
– Тобто? – у голові настільки сильно запаморочилося, що підлога під ногами почала кудись їхати. Якби руки Дотторе не тримали його, то йому б навіть поручні не допомогли втримати рівновагу.
– От тільки не треба вдавати, що ти мене не зрозумів. Подивися вниз.
Панталоне розгублено глянув на підлогу, де біля його ніг було кілька крапель, а потім перевів погляд на руку Дотторе, яка все ще легенько гралася з його членом. Схоже, на підлозі була ніяка не слина – від збудження та агресивної стимуляції з головки його члена виділялася в'язка змазка.
– Ох, чорт… Добре, що тут немає килима.
Дотторе пирхнув, підняв руку і до болю стиснув його шию. Його пальці були вологими та слизькими.
– Що, про меблі переживаєш? Значить я погано справляюся, якщо ти ще здатний думати про таку фігню.
Він різко схопив його і з силою кудись потягнув, все ще стискаючи ніжну шкіру його шиї. Відчуття солодкої безпорадності змусило тіло відчути ще одну хвилю електрики – Панталоне знав, що навіть якщо він почне вириватися, той його не відпустить.
Звідкись пролунало кілька невдоволених вигуків, що шоу зникло з поля зору.
– Ти вже й глядачів зібрав. Ці фонтейнці… Схоже, доведеться розчарувати публіку, – хмикнув Дотторе й агресивно кинув його на диван. Дерев'яні ніжки жалібно рипнули.
– Ой, ні, він коштує купу грошей! – він спробував підвестися, але Дотторе сів поруч і дав йому ляпаса.
– Заткнися.
– Зандіку, цей диван з антикварної…
– Я сказав заткнися! – гаркнув той і підняв його ноги. – Я виб'ю з тебе думки і про гроші, і про меблі, ти жадібний сучий син.
Панталоне відчув тиск, і за мить твердий член знову опинився в ньому.
Він вчепився в диван і застогнав:
– Прошу… прошу…
Він і сам не знав, про що він тепер просив: зупинитися чи продовжувати. Відчуття гарячого члена всередині моментально змусило його мозок відключитися. Все, що він зміг, це міцніше обхопити Зандіка ногами – на більше самоконтролю не вистачало.
– Скотина, – вилаявся Дотторе, стиснув його щоки і дав йому нового ляпаса. Його пальці все ще були вологими, і на щоці залишився мокрий слід. – Про диван він турбується. В наш перший раз ти забруднив весь свій стіл з документами, хтивий банкір, включаючи контракт на двадцять п'ять мільйонів. Так що не треба тут з себе корчити правильного, я одразу зрозумів з ким я маю справу.
Панталоне безпорадно дивився на нього, все тіло його палало. Твердий член так грубо стимулював його найчутливіші внутрішні точки, що в'язка змазка почала капати вже на його живіт.
Подивившись на його живіт, Дотторе на момент зупинився. Його тонкі пальці зі шрамами знову пробігли по блискучому від вологи члену, і по шкірі розповзлися мурашки. Дотторе витер з нього прозору вологу, розтер її і розвів пальці – вона акуратною ниточкою розтягнулася за ними. І перш ніж Панталоне встиг щось сказати, той засунув пальці в свій рот та облизав.
– Я хочу, щоб ти так тік для мене кожен раз, ти неймовірний на смак.
– Сраний збоченець…
Дотторе тихо засміявся і стиснув його стегна.
– І ти любиш мене за це.
Знову агресивний поштовх, і Панталоне не стримав крик.
І я люблю тебе за це, ти, хворий виродок.
Голова працювала погано. Тіло віднімалося і поколювало, ноги тремтіли, десь всередині грудної клітки постійно перехоплювало дихання, ніби він підскакував кудись високо в небо і падав назад. Він витер слину з куточків губ і з любов'ю подивився на красиве обличчя з яскравими червоними очима.
Будь тільки моїм, поки ми обидва не згоримо у цій пристрасті вщент.
– Трахати тебе у Фонтейні особливо приємно, – продовжив триндіти Дотторе під ритмічні удари їхніх тіл та поскрипування старовинного дивана. – Адже саме влада Фонтейна першою мені дала на це законне право. У день, як на твоєму пальці зʼявилася обручка, ти став тільки моєю маленькою вузенькою підстилкою.
Панталоне стиснув його плечі і з трудом відповів:
– Я став лише твоїм задовго до того. З того моменту, як я вперше відчув тебе всередині себе, у моєму житті більше… чорт… у моєму житті більше не могло бути нікого іншого. Мені з тобою надто… надто…
– Надто що, хтивий банкір? Скажи це.
– Надто добре, твою мати! – зібравши всі свої сили, він різко притягнув його до себе і торкнувся його губ своїми. Поцілунок був вологим і глибоким, і Панталоне знову відчув, як все його тіло тремтить.
Людина фізично не здатна любити когось сильніше, ніж я люблю тебе, ти, балакучий шмат лайна.
– Ворушись давай. І припини вже триндіти, – простогнав він і відкинувся на оксамитовий диван. Дотторе одразу ж продовжив.
Тіло справді було неадекватно чутливим сьогодні, по тулубу і кінцівках не переставали бігати електричні хвилі. Він милувався світлим тілом Дотторе, його красивим обличчям. Тим виразом, який був на цьому красивому обличчі – зосередженим, задумливим, ніби той навіть у такий момент продовжував обмірковувати важливі питання будови цього світу. Але він знав, що думки Зандіка були зайняті лише тим, що відбувалося між ними зараз – тому що вираз обличчя міг бути яким завгодно, але погляд ніколи не брехав.
– Зандіку, так добре… Тільки ти знаєш, як зі мною обходитися…
Панталоне все життя вважав, що він досить нейтральний до сексу. У нього були жінки, у нього були чоловіки, але жодних особливих емоцій у нього цей акт – хай приємний, хай розслабляючий – ніколи не викликав. Але відколи він вперше відчув силу Дотторе, його уявлення про секс докорінно змінилося. Те, що відбувалося між ними в ліжку, не піддавалося жодному логічному поясненню. Тепер він хотів часто, хотів довго, хотів агресивно.
Хотів належати лише Дотторе.
– Сильніше, сильніше… Не зупиняйся, прошу!
– Твою мать, який ти розкішний. Чорт, бачив би ти себе зараз. Це просто протизаконно, бути таким красивим.
Протизаконно – це любити тебе настільки сильно.
– Що ти робиш зі мною, – прошепотів Панталоне, поки відчуття ейфорії та вільного падіння все сильніше охоплювало тіло. – Я почуваюся неадекватним. Ти мені у вино випадково нічого не підмішав?..
Це багато чого б пояснило. Як для одного келиха легкого фонтейнського вина його надто сильно розвезло, напевно справа була в чомусь ще. Він не забороняв Дотторе з собою робити таке, все було заздалегідь обговорено і за взаємною згодою – тому той вже не один раз тестував на ньому різні речовини, одна з яких навіть пішла гуляти по ринку та приносила їм купу грошей.
– Зандіку, – повторив він і вкусив себе за руку. Тіло стрімко втрачало контроль і тонуло в червоних очах. – Ти мені підсипав якийсь наркотик, чи ні? Скажи правду.
– Про що ти, тварюко, говориш, – вилаявся Дотторе і до болю стиснув його стегна. – Це ти тут наркотик, я божеволію від тебе. Твої стогони змушують моє тіло німіти, чому ти такий сексуальний? Як мені жити з думкою, що ти ходиш такий спокусливий по вулицях, і кожен може про тебе фантазувати?
Панталоне підняв погляд і безпорадно глянув на нього.
– Нехай фантазують хто там що хоче, але належу я тільки тобі.
– Бляха, – вилаявся Дотторе, дивлячись у його очі. – Ненавиджу тебе. Це я належу тільки тобі, за один цей погляд я готовий ходити за тобою на повідку. Це ти у цих стосунках володієш мною, ти, шмат лайна.
Панталоне відчув, як тіло новою хвилею охопила ейфорія. Його збуджувала сила Дотторе, його збуджувало віддаватися йому і підкорятися, його збуджувало бути в усьому цьому слабким – ця динаміка працювала для них обох. Але в глибині душі він чудово знав, що в багатьох речах він справді тримав у руках повідець, що йшов до шиї Дотторе. Тому що насправді вони обидва однаково належали один одному.
І вони обидва були наркотиками один для одного.
– А тепер поцілуй мене, – він затягнув свій невидимий повідець, і Дотторе підкорився. Панталоне відчував на животі і між ніг вологу змазки та їх натуральних рідин, голова паморочилася. Все тіло палало, по руках і ногах не перестаючи бігали мурашки. Руки Дотторе міцно стискали його, поки твердий член раз за разом розтягував його зсередини.
Перервавши поцілунок, Дотторе гаркнув:
– Перевертайся, скотина, – не чекаючи на відповідь, він сам з силою перевернув його і поставив раком. Панталоне вхопився пальцями за оксамитову поверхню дивана і відчув, як той провів членом між його сідницями. – Тепер я хочу, щоб ти забруднив свій дорогоцінний диван.
– Ти засранець, я тебе… я тебе…
Він з силою стиснув підлокітник, коли той грубо увійшов в нього. Нижню частину тіла знову охопило задоволення, віддаючи в грудну клітку і в самі глибини душі.
Дотторе розсміявся і до болю схопив його за волосся.
– Що ти мені зробиш? От що? Пф, смішно.
Панталоне стиснув підлокітник міцніше і вкусив себе за губу. По наростаючому внизу живота відчуттю він розумів, що вже близький до фінішу.
Погляд впав на скляні дверцята шафи, де відображалася їхня активність. Вигляд того, як Дотторе з силою трахав його, змусив його відчути ще сильнішу хвилю солодкого лоскоту, яка пронеслася від низу живота і вверх до голови. Він як заворожений дивився на те, як їхні тіла неймовірно виглядали разом, як його талію міцно стискала рука, як друга рука тягнула його за волосся.
– Подивися на наше відображення, – тихо сказав він. – Глянь, як ми виглядаємо разом. Поки ми у Фонтейні, давай купимо камеру та знімемо таке кіно.
– І хто тут збоченець? – прошепотів Дотторе в його вухо і провів рукою по його обличчю. Панталоне відкрив рота і дозволив пальцям Дотторе проникнути в себе. – Чи ти хочеш потім торгувати цим фільмом, заповзятливий Ділець? Ми заробимо на ньому мільйони. Схоже, публіка любить коли ти стоїш раком, мій милий маленький збоченець.
Думка про це змусила тіло відчути щось зовсім неземне. Відчуття вільного падіння все сильніше охоплювало тіло, стогони ставали все гучнішими. Рухи ставали все агресивнішими, пальці Дотторе знову торкнулися його члена, і електрична хвиля тільки посилилася.
– Так, так, твою мать, так!
Ще кілька рухів, і його стогони зірвалися на крик. Внизу живота стався вибух, що віддав через спинний мозок у самий центр голови, і зачепив кожну струну душі. Свідомість немовби перенеслася в іншу реальність і повернулася назад, і після ще одного грубого поштовху він почув важкий видих і відчув пульсацію члена в собі. Шкіра шиї зловила на собі важке дихання, а потім дотик теплих губ.
– Сраний банкір… ненавиджу тебе, скотина.
Ще кілька повільних рухів, і Дотторе дістав із нього член – по шкірі вниз побігла гаряча рідина. Панталоне щасливо розсміявся – сміх може вийшов навіть істеричним, але зараз це було неважливо.
– Ти неймовірний, Зандіку, – сказав він після паузи і знесилено впав на оксамитову тканину. – Чорт, це було так добре… Полежимо трохи? Я не хочу вставати.
– А як же твій дорогоцінний диван?
– Хрін з ним, з диваном. – Дотторе обережно ліг на нього, і Панталоне розслаблено провів пальцями по м'якій тканині. – Завтра викличу клінінг.
– І як же ти їм ці плями поясниш, мені цікаво? – Дотторе накрив його руку своєю. Їхні пальці переплелися, і Панталоне відчув, як його поглинає таке ж оксамитове, як і м'яка оббивка дивану, почуття любові.
– Думаєш, треба буде пояснювати? Вся вулиця і так нас чула. Та й ти знаєш, я думаю люди і без цього здогадуються, що одружені пари іноді займаються сексом.
– “Іноді”, – фиркнув Дотторе. – Всього кілька днів без сексу, і це вже "іноді"? Скільки ж тобі потрібно?
– Ти чудово знаєш, скільки мені потрібно. Сам же постійно розказуєш, який я хтивий, – зауважив Панталоне. – То що за наркотик, до речі? Це було просто неймовірно, я все ще не відчуваю ніг.
– Хм, а чому ти такий впевнений, що він був?
– Тому що я був у надто неадекватному стані, як для одного келиха вина.
Покрита шрамами рука стиснула його сильніше. Дотторе довго мовчав, а потім тихо хмикнув.
– Не було ніякого наркотику.
– В смислі не було? – Панталоне спробував подивитися на нього, але не зміг поворухнутися під його вагою. – Що ж тоді зі мною сталося?
– Ну, я маю одне припущення. Але науково я тобі його довести не зможу, тому навіть не впевнений, чи варто його озвучувати.
– Яке ж?
Панталоне чекав, поки Дотторе про щось міркував. І нарешті він знову заговорив:
– Я думаю, причина в тому, що ти мене… любиш. І перебування у Фонтейні лише посилило ці почуття.
Панталоне мовчав. Він не знав, чи сказав йому Дотторе правду щодо препаратів, чи збрехав для чистоти експерименту. Але в одному він був точно впевнений.
Я дійсно тебе люблю, мій улюблений наркотик.