Chapter Text
В святковий вечір на Геловін було весело і гамірно. Чорнявий хлопчик в окулярах носився коридором і тут завмер у передпокої. Погляд зелених очей зупинився на маминому улюбленому взутті-шкіряних туфлях на невеликому підборі. З хитрою посмішкою на губах - малий шибеник, не торкаючись руками взуття леветував теє до проходу між їдальнею та кухнею. Почулися спішні кроки з боку вітальні,де перебувала мама-рудоволоса із такими самими зеленими очима, як у хлопчика. Ось вона показалася з-за кутку, її лоб нахмурений,а в погляді панує суворість.
-Гаррі,скільки разів повторювати? Не занось моє взуття до кімнати. -Вона пройшла всередину і взяла пару свого взуття.
-Бу !- вигукнув хлопчик- Гаррі-,що безшумно опинився в матері за спиною наступної миті.
-А-а!-жінка схопилася за серце,обертаючись до сина. -Ти мене налякав! Не роби більше так.
-Сьогодні Геловін мамо! І мені тато дозволив-парирує Гаррі,задираючи носа догори.
-Я знаю - Лілі лагідно посміхається- Ви обидва любите мене розігрувати.
- Ну що вдалося? -тато -Джеймс -зазирає до кімнати. В карих очах причаїлися смішинки. Він все чув.
Гаррі поважно кивнув, і батько підняв великого пальця догори в жесті "Молодець, сину" .
- Вечеряти!-вигукує мати трохи згодом.
Родина Поттерів обговорює сьогоднішній день. І тут Джеймс оголошує,прочищаючи горлянку коротким кашлем.
-У мене нічна зміна. Сподіваюся, ви впораєтеся без мене.
Гаррі надув губки:
-А як же жахачки на ніч?
-Сьогодні тобі розповідатиме мама,Сохатику. Він скуйовдив хлопчикові волосся і встав зі столу.
Лілі ледь закотила очі,бо вона не вміла розповідати історії так ,як це робив її чоловік. Потім коли Джеймс пішов ,жінка магією прибрала все, перемила посуд. І потім піднялася нагору до кімнати сина. Той вже вкладався у ліжко,збиваючи подушку.
Жінка всідається на краєчок ліжка і підгортає синові ковдру вище до самого підборіддя. Гаррі дивиться на мати, чекає її слів.
-Давай я краще заспіваю тобі-Лілі починає тихенько співати. Її голос розливається чарівним морем спокою і ніжності,що вона вкладає у слова:
У Кіларні,
Багато років тому,
моя мати заспівала мені пісню
Так солодко й тихо,
Просто просту пісеньку,
На свій добрий старовинний ірландський лад,
І я б віддав увесь світ, якби вона могла заспівати
мені цю пісню сьогодні.
Сама Лілі згадує, як чула цю пісню від матері:
Ту-ра-лу-ра-лу-рал,
Ту-ра-лу-ра-лі,
Ту-ра-лу-ра-ра-рал,
Тихіше, не плач!
Ту-ра-лу-ра-лу-рал,
Ту-ра-лу-ра-лу-лі,
Ту-ра-лу-ра-лу-рал,
Це ірландська колискова.
Часто у снах я
знову блукаю
До того ліжка,
я відчуваю, як її руки обіймають мене,
як тоді, коли вона тримала мене на руках.
І я чую її голос, що наспівує
мені, як у минулі дні,
коли вона колисала мене міцно сплячим
біля дверей хатини.
Хлопчик тихо сопів ,закривши очі. Його чубчик стирчав дибки,і мати обережно пригладила його. Вона нахилилася ближче і поцілувала малого у щічку.
-Спи мій хороший-шепоче вона.-Люблю тебе.
І йде до власної спальні,ледь- ледь освітленої ліхтарями. Вона засинає одразу,щойно її голова потрапляє на подушку. Друга година ночі,якщо вірити годиннику,що цокає у коридорі.
Раптом жінка чує сторонній шум,і прокидається:
-Гаррі?
Вона спускається на кухню. По стопам повзе холод. Вхідні двері відчинені,скрегіт підлогових дошок припиняється:
-Гаррі, це ти?-повторює Лілі. З тіні хтось спостерігає,проте жінка не бачить.
-Мамо-схвильований голос лунає з-під столу-Позаду!
Місіс Поттер здіймає паличку,але не встигає захиститись . Її першою штовхають заклинанням, і вона відлітає углиб кімнати.
-Я прийшов не за тобою дівчисько. Віддай хлопчика.-вимагає шиплячий голос. У тьмяному світлі Місяця, що пробивається з вікон можна розгледіти мертво-бліду шкіру, яскраво-червоні очі,що сяють бажанням вбивства,хоча остальне було сховано чорним капюшоном і довгою мантією. Незнайомець був високий як скала і загрозливий як вовкулака у Повню.
-Ніза що-хрипить Лілі відштовхуючись руками від підлоги,на якій блищить тонкий слід крові. Жінка незважаючи на біль кидається у бік ,затуляючи собою фігурку сина,що нажаханим поглядом спростерігав за незнайомцем. Той повільно наближався як хижак,що почуяв безпорадність жертви. Він оскалив зуби:
-Останній раз попереджаю, відійди.
-Ні! жінка змахує паличкою, і ножі вийняті з підставки летять у напрямі чоловіка. Він ліниво перетворює їх на металеву стружку .
-Вбий краще мене,тільки не Гаррі ,мене. Вона з жахом розуміє ,що у западині,бігти нікуди. Вихід загородив собою нападник.
-Як забажаєш-говорить Волдеморт і кидає :
-Авада Кедавра!
Зелене світло відбилося від стін коли вилетіло з чарівної палички. І вдарило у груди жінки. Та немов лялька, у якої обрізали ниточки,повалилася на кахфель. Волдеморт байдуже поглянув на її тіло і переступив. Його очі вже шукали напророченого хлопчика,загрозу,яку необхідно знищити. І ось він,панікуючий збився у комок плаче за матір'ю. Чарівник скривився:
-Скоро ти возз'єднаєшся із нею.
Хлопчик підняв голову,заглядаючи вбивцеві прямо в очі. Його губи дрижать:
-За що?
Волдеморт не мусить цього казати ,та все ж спокійно вимовляє. Якщо єдина втіха для малого, потреба у відповіді-нехай буде так
-Твоє існування загрожує мені. Ти -падіння моєї влади.
Малий мабуть ледве зрозумів слова, давлячись сльозами.
-Прощавай Гаррі Поттере-чарівник націлює паличку хлопчикові в обличчя, і зелене світло відзеркалилося в його очах.
Закляття зашипіло і обернулося проти чарівника. Його обличчя вперше освітлює здивування,лише на якийсь момент. У наступну мить той обертається на попіл,що залишається лежати на підлозі. Хлопчик падає без свідомості навпроти,на його лобі розквітає злий шрам-молнія,що сочиться свіжою кров'ю.
***
Наступний тиждень був Пеклом-увага преси,аврорів дошкуляла Поттерам. Не допомогло і коло друзів,зокрема Сіріус і Ремус намагалися з усіх сил розрадити Джеймса і Гаррі.
-Вам потрібно переїхати кудись подалі-каже Блек,сидячи поруч на м'якому кріслі . Опісля того як вони змогли вигнати нав'язливих журналістів з будинку.
-Ти знаєш-зітхає Поттер-старший,хапаючись за розпатлане волосся-Я так більше не можу. Вона ввижається мені щоночі. Гаррі сняться кошмари,і він не говорить до мене.
-До нас також-зауважує Ремус,зачиняючи двері до кімнати,щоб не турбувати Гаррі,який заснув тривожним сном.
-Це все через стрес.. Цілителі кажуть,що німота піддається лікуванню. Але краще почекати поки він сам не почне говорити.
Мовчання оселилося в кімнаті. Помірковане і напружене.
- Так,мабуть Бродяга правий,-видає Джеймс,здіймаючи очі на друга.-Поїдемо звідси якомога скоріше.
***
Збори не зайняли багато часу,валізи на ранок були уже упаковані. Єдине питання стояло, куди? Завдяки обширним зв'язкам Сіріуса(його колишня дівчина Мелісса була агентом з нерухомості ) вони дистанційно про все домовилися.
-Є 10 закинутих маєтків,що можна викупити зараз. Але оцей- Блек тицяє пальцем в фотографію величного маєтку з великими вікнами. Вже близько 50 років не має законного власника. Просто заходь і живи.
-Де ?
-Літтл Ґенглтон.
-Доволі віддалене від містечка,я тобі скажу трохи моторошне-розмірковує далі Сіріус. Що думаєш?
Його блакитні очі зустрічаються з карими в запитанні.
-Я гадаю воно не страшніше Годрикової Лощини зараз. -надходить відповідь.
І так за годину вони в чотирьох стояли перед дубовими дверима маєтку у Літтл Ґенглтоні. Кам'яний кістяк будівлі ніби поглинав світло в себе. Чорний камінь був прохолодним на дотик. Але всередині було в рази затишніше,одразу видно,що за будинком наглядали. Хоча подекуди траплялося павутиння. Як-от на срібних свічниках,що стоять на комині. Світло- бежеві стіни, багато антикварних меблів темно-зеленого кольору,кришталеві люстри звисають попід стелею. У їдальні патефон стоїть на різьбяній тумбочці коло довгого столу горіхового кольору,що накритий мереживною білою скатертиною. Гардини також світлі і пропускають багато сонячного світла. Є окремо музична кімната з піаніно і велика бібліотека заставлена книгами різноманітних класичних авторів і романістів. Невдовзі Сіріус і Ремус відлучилися по справах як тільки покінчили зі встановленням захисних чарів на будинку.
-Гаррі ,твоя кімната нагорі ліворуч-оголошує тато. Хлопчик киває і несеться з речима на другий поверх. Кімната оформлена як і все в будинку зі вишуканим смаком,і Гаррі терпіти не міг бордові кольори ,тому приглушена зелень його заспокоїла. Він вальяжно розмістився на ліжку,щойно розклавши речі до платяної шафи. Тепер, коли він був повністю вільний , можна було дослідити будинок,проте вигук батька зупинив його.
-Будинок оглянемо разом пізніше ,прогуляймося лісом поблизу?
Гаррі визирнув з вікна тільки но звернувши увагу на те ,що будинок розташований поруч з сосновим лісом.
Хлопчик посміхнувся відображенню у вікні і озирнувся до батька,який прочинив двері до його кімнати.
"Так"- він киває і бере до рук блокнот з кульковою ручкою(він вміє писати і пером,проте ручка завжди здавалася йому зручнішою-звичка,яка дісталася йому від матері ) . Пише : "Ми можемо зустріти там чарівних звірів?"
-Я так не думаю. Це магглівське містечко,проте можемо спробувати. -Джеймс підморгує хлопчикові і манить рукою до себе.-Пішли, друже.
Повітря пахне сосновою свіжістю після дощу. Аромат хвої глибокий і заспокійливий чіпляється за одяг,закрадається в ніздрі. Поттери закривають очі і слухають цвірінькання пташок. Боязке і ненав'язливе воно проникало у вуха,даруючи давно загублену гармонію зі світом .
-Це те чого нам не вистачало, правда? Просто бути відчувати життя навкруги,адже ми є його частиною. Такі ж неприборкані.-Джеймс глухо сміється. Почався дощ і саме вчасно,з очей кочуться солоні краплинки горя. Ніхто з них не обирав такої долі. Бути тими, хто вижив і оминув смерть. Гаррі тихо хнюпає носом, і уноситься вглиб лісу.
-Гаррі , ти куди?! вслід йому. Гілки хрускотять під ногами,коли хлопчик несеться за покликом який почув.
Хтось кричав: "Допоможіть!" звук луною відбивався від стовбурів дерев,що ростуть навкруги. Проте раптово обірвався.
Гаррі наступає на вологу землю і раптом він бачить "це" за стовбуром поваленого дерева. Руку,чи вірніше самі кінчики пальців заляпані брудом. Хлопчик почав розкопувати землю і з кожним сантиметром вивільної кінцівки незнайомця Гарріне серце відбивало стійкий і швидкий ритм,як музика,що голосно б'є по барабанній перетинці.
Бам-Бух- Бам- Бух.
Неживий.. Ні ,проклята душа волає схована за шаром порцеляни. Лялька. З чорнявим волоссям у зім'ятому костюмі, замурзаним обличчям. Тільки скляні очі блищали,благали про допомогу. Гаррі звільнив ляльку з полону поховану в імпровізованій труні,в якій було багато одягу за розміром.