Work Text:
Не пройшло і місяця, як Рай'ґі зайняв позицію лейтенанта, а вже став залицятись до Кіммуріеля.
Здивувалась половина — бо, що цей містичний отець Бондалек міг побачити у холодному і незрозумілому Облодрі?
Інша половина на це очікувала — після того, як пару місяців тому Рай’ґі вибісив Кіммуріеля до того, що той сам викликав його на дуель (до задоволення), і потім за п’ятнадцять секунд переміг (не рекордний час), Рай’ґі як помішався на Облодрі, з постійною регулярністю питав про нього, шукав інформацію в незалежних джерелах тощо. Тут Рай’ґі високою непомітністю не відрізнився.
Жартував… Багато хто — бо якраз почалась весна, всі тварини, всі рослини активно розмножуються, і цей от. Теж.
А от ставити на стосунки цих двох наважувався далеко не кожен. В Бреґан Д’ейрт нараховується до ста осіб, з яких вісім— особовий склад і Джарлаксль. Ще є Закнафеїн, але зараз не про нього, зараз про те, що вся верхівка думає, що добре вивчила Кіммуріеля, тож коли постало питання, хто кого нагне першим, всі, крім Валаса, поставили на те, що Кіммуріель буде знизу.
Адже Кіммуріель поводився наївно. Погоджувався на пропозиції Рай'ґі розпити комбучі, прогулятися містом у вільну годину, приймав маленькі презенти. І уходив, як тільки читав в думках Рай'ґі, що той його зараз запросить до своїх покоїв чи до кімнати таверни чи постоялого двору.
До Рай'ґі спектакулярно довго доходило, що Кіммуріель дійсно вміє читати думки. Йому здавалось, що всі тримають його за ідіота, і Кіммуріель просто дуже мудрий і проникливий.
Не може же звичайний пацан постійно підтримувати чари “Читання думок” і постійно перегравати всіх навколо нього, це статистично неможливо.
Кіммуріель не був звичайним пацаном. Він не був ні жрецем, ні чарівником. Його магія не корилась правилам, яким слідкував сам Рай'ґі чи не все життя. Рай'ґі дізнався про це на власному досвіді.
Коли Рай'ґі вже вкотре роздягав Кіммуріеля поглядом, на що Кіммуріель ніяк не реагував, Рай'ґі почав уявляти, як би притиснув Кіммуріеля до стінки, біля якої вони стояли. В приватності високого балкону, який давав огляд тільки на безодню Кловріфту, в голову Рай'ґі лізли думки про те, як можна було б зараз схопити Кіммуріеля за волосся, розвернути його спиною до себе, вжати обличчям в стінку та іншою рукою залізти йому під спідницю і віддрочити поки сам він притулився би позаду, прикусив би за вухо, за шию і витрахав би–
— З чого це ти вважаєш, що це ти будеш притискати мене до стінки і трахати мене, а не навпаки?
Рай’ґі стрепенувся.
Те саме формулювання. І Рай’ґі не відчував, щоб в його голову забирались, його волю ніщо не перевіряло. Як Кіммуріель це прочитав?
— Звідки ти це взяв? — З показовою впевненістю спитав Райʼґі, на що Кіммуріель з гордістю і аурою зверхності відповідає:
— Це перша гучна думка, яку я від тебе почув.
На що Райʼґі треба було прокліпатись. З його розуміння, тихі думки складніше почути, тож це мало значити, що раніше Кіммуріель його не чув, або чув погано, з чого виходить, що Райʼґі непогано приховував свої думки. Але тоді Кіммуріель не виглядав би так самозадоволено.
— Мені сприймати це за комплімент?
— Зазвичай, від тебе чути приблизно п’ять тихих думок заразом. Досить розслабляюче, до речі.
— Хіба не всі так думають? По пʼять думок водночас.
Кіммуріель спирається спиною на парапет і задумується ненадовго. Кілька секунд проходить у тиші, навіть довше, ніж зазвичай витримує сам Райʼґі, коли хоче зробити співрозмовнику некомфортно.
— Я таких бачив тільки тебе і Джарлаксля. У третини з тих, кого я чув, взагалі не було внутрішнього монологу, і вони звучать, як какофонія несфокусованих образів і нот. В більшості я зустрічав внутрішній монолог — тобто постійно у них була одна головна думка, на якій вони фокусуються, і ще кілька, на які вони не звертали уваги. У тебе ж я чую внутрішній діалог — у тебе зазвичай немає головної думки, на якій ти фокусуєшся; ти маєш кілька додаткових думок, на які ти теж звертаєш увагу– І ти мене не слухаєш зараз.
— Слухаю!
Те, що паралельно Райʼґі все ще любується Кіммуріелем, радіє своїй рідкісності і дивується тому, що третина людей взагалі не думає, не значить, що він неуважно слухає! Раніше у Райʼґі просто перепитували, чи все зрозуміло, і не вимагали невербальних підтверджень — наприклад, не лазили прямо у його думки.
— Не чую відповідних думок.
Що і треба було довести. Райʼґі видихає з роздратованістю і випалює:
— Погано чуєш, виходить. “Тільки в мене і Джарлаксля внутрішній діалог, у більшості внутрішній монолог, а в третини і його нема”.
Настала черга Кіммуріеля здивовано кліпати на дров навпроти. Декілька разів він майже щось каже, але зупиняється, поки не зупиняється на лаконічному:
— … Цікаво.
На що вже Райʼґі не знає, що відповісти. І от вони стоять разом десь зо хвилину, дивляться один на одного, Райʼґі намагається прочитати Кіммуріеля, поки Кіммуріель буквально читає Райʼґі. В якийсь момент телепат не може утриматись від гострого сміху, і крізь нього відмічає:
— Ти все ще роздягаєш мене подумки. Нагадаю, що не тобі мною командувати, Бондалек.
— А з чого ти взяв, що це тобі мною командувати? — Насупився Райʼґі, чим викликав тільки більше сміху в Кіммуріеля.
— Тому що я сильніше за тебе. Я тебе вже один раз переміг, з надзвичайною легкістю. Я буду під тобою тільки після твоєї перемоги.
— Хочеш повторну дуель прямо зараз?
— А сенс? Тобі не перемогти мене зі своїм слабким розумом.
— З чого ти взяв, що я не навчився кращому за цей час?
— За два місяці? За два місяці можна навчитись хіба з арбалета стріляти, а не мозок свій захищати.
— А може я — геній псионіки?
— Тоді я б це помітив.
— А якщо–
— Годі сперечатись, Бондалеку. — Райʼґі хотів щось вставити у цю невеличку паузу, але Кіммуріель без задньої думки його перебив. — Якщо ти хочеш розраховувати хоч на щось, ти негайно станеш переді мною на коліна.
Рай'ґі завмер. За останні років 50, на коліна його мала право ставити хіба що його нехай дружина, Матрона чи Верховна Жриця головного Храму міста, а не якийсь геретик. Очі Рай’ґі бігали по всьому Кіммуріелю — по його задоволеному обличчю, насмішці в його погляді, розслабленій позі, підтягнутих м’язах, тонкій статурі, невиразному, але елегантному і дорогому одягу, складній зачісці. Цей чоловік випромінював ненав’язливу, очевидну ауру контролю. Цей чоловік видав коротке “Ха” і глянув прямо в очі Рай’ґі, здається, навіть використав якусь свою мозкомагію, з іронією говорячи:
— А думок-то було.
“Угара.” — зло пронеслося в голові Рай'ґі, і він її опустив вниз. Його щоки палали, а долоні самі собою стиснулись у кулаки. Він не буде так принижуватися заради хлопця, який йому сподобався. Він вже достатньо його обхажував, достатньо проявляв знаків уваги, Кіммуріель мав або пасти в його руки без питань, або відшити його, як нормальна людина, а не морозитись і водночас щоразу стояти все ближче до нього на побаченнях, на які він все одно ходить.
Тож, спиною до входу і не відриваючи очей від підлоги, Рай'ґі обережно і повільно опустився на перше коліно, і на друге за ним.
— Це так вас у Чед Насаді вчать стояти на колінах?
Це змусило Рай'ґі нагло підняти голову і, зі злим шипінням на Кіммуріеля, він прийняв більш офіційну позу — вирівняв спину, піднявся на коліна повністю, поклав стопи верхньою стороною на підлогу.
— А руки?
І склав руки за спиною, передпліччя на передпліччя.
— Хороший хлопець.
І це змусило Рай'ґі зловити ерекцію швидше, ніж блукацьке трійло.
Ніхто раніше не називав його так. Він постійно чув у свій бік образи, і не те, щоб це його не заводило, але виконання наказів завжди сприймалось за належне.
Ніхто раніше не хвалив його. Його ставили в приклад іншим, але прямої похвали він не чув вже дуже довго.
— Он воно як.
Обличчя Кіммуріеля стало задумливим, його погляд ковзав вниз-вгору по фігурі Рай'ґі, і, побачивши на ній щось — можливо, те, як тепло розплилося по вухах, щоках, грудях і паху Рай'ґі, – зверхньо і водночас тепло посміхнувся.
— Тобто, ти хочеш виконувати накази.
На цьому моменті, Рай'ґі було складно зберегти вираз обличчя нейтральним і дещо гордовитим. Рай'ґі мав залишатися із почуттям власної неперевершеності навіть коли він лежав переможений на підлозі, він міг показувати слабкість тільки перед обличчям Богині, а не перед своїм побратимом, якого він вже місяць планував повалити та витрахати.
Від думки про свій ганебний провал навіть у настільки простій справі, як зваблення хлопця молодшого від нього на сто п’ятдесят років, Рай'ґі опустив голову поміж плечей і замружив очі. Йому треба було взяти себе в руки, бо шаріється, як випускник, що це таке.
— Гм…
Рай'ґі моментально підняв голову на звук, трошки нахилив її у запитальному жесті.
— Ти далеко від мене. Підповзи, на всіх чотирьох.
Вуха Рай'ґі різко опустились в найнижчу позицію, і він глянув на Кіммуріеля, на Кіммуріелеві стопи, назад на Кіммуріеля і в атмосфері навколо нього можна було і без псионіки прочитати “Ти зараз серйозно!?”
Але Кіммуріелю вистачило просто кількох виразних поглядів, щоб спрямувати Рай'ґі ближче і ще ближче, аж він майже-майже торкався своїм тілом Кіммуріелевих роб.
Майже.
Це було принизливо для Рай'ґі — повзати рачки де-факто на вулиці, навіть якщо його бачив тільки один дров. Для нього було принизливо в принципі рачки повзати, він був Верховним Жрецем два місяці тому, він, навіть павшим, не мав собі дозволяти так із собою поводитись. Якщо він хотів солодкого хлопчика, то не він мав перед ним кланятись — навпаки.
Все одно, Рай'ґі випрямився на своїх колінах і глянув на Кіммуріеля, обличчя якого було лиш трошечки більш задоволеним.
В цей момент, Рай'ґі відчув, як щось тепле торкається його лівого вуха, чеше за раковиною, розтирає кінчик. Спочатку він подумав, що йому здалося, він спробував перебити, зкинути це відчуття, смикнув вушком кілька разів, не відриваючи очей від Кіммуріеля, і відчуття стало тільки сильніше.
Воно не було неприємним, і Рай'ґі, з приплющеними від задоволення очима, нахилив голову у бік цього відчуття, потягнувся за ним, коли воно трошки віддалилось, і видав високий, короткий точно не стогін, коли воно змінилось сильним смиком і припинилось одразу після того.
— Ти не будеш мене торкатися.
Тоді Рай'ґі помітив, що вже майже лежав щокою на стегні Кіммуріеля, і в ту ж секунду вирівнявся, щоб не торкатися його. Тільки як Рай'ґі відсунувся, до нього дійшло, що це – досить дивний запит. Зазвичай, люди, які хотіли сексу з іншою людиною, були не проти того, щоб відчувати тіло іншої на своєму, це було попросту логічно — секс вимагає доторків з обох сторіг.
— З чого це?
— Тому що я так сказав. Інакше ти зараз піднімешся і підеш звідси.
“Нехай,” — пронеслося в думках Рай'ґі, і він відповз на півкроку назад.
— Хороший хлопець, — знову роздалось високим, повітряним кіммуріелевим голосом, і Рай’ґі довелось ховати обличчя в долонях. Щось тепле мʼяко пошкрябало його маківку, погладило за вушком, лягло приємною вагою на шию, обвилось навколо неї і розширилось, електричним покалуванням змушуючи підняти голову, як постурний нашийник.
— Тобі взагалі дозволено так стелитися перед хлопцем? — Поцікавився Кіммуріель, здавалося б, мимохіть, але Рай’ґі все одно здивувався:
— А чому мені було б заборонено?
— Ти – лолсит.
— А ти хіба ні.
Всі ж в Менцоберранзі вірили в Темну Матір. Інших вбивали, і досить швидко.
— Я, якби не був знаттю, сказав би, що, як це, гм… Нехай, “ на хуї вертів ”... Ллос.
У Рай'ґі аж мову відняло. Такої гересі він ще не чув, він навіть не знав, що у когось може вистачити нахабства, погорди і дурості таке сказанути. І от він стояв, з очима по платиновій і повітря ковтав, гадки не маючи, що на таку капітальну зневагу відповісти, а Кіммуріель продовжив:
— І я знаю, що вона мені нічого за це не зробить.
Аякже, зробить! — Рай'ґі хотів заперечити. — Вона може обернути тебе на драйдера, чвіденчу чи араколота! Вона може отруїти тебе всіма павуками водночас, вона може наслати на тебе всіх твоїх ворогів, вона може забрати в тебе можливість брехати чи спокійно спати ночима — вона може зробити твоє життя таким, що ти захочеш спуститися до неї в Пекло, бо воно здаватиметься кращим! — хотілося сказати Рай'ґі.
Але він мовчав. Мовчав і дивився на низьку постать Кіммуріеля, на його розслаблену позу, в якій він притулився до парапету, на легку, ледь-ледь помітну посмішку. Як він міг сказати щось такому дров, який не тільки своїми словами, а й своїм тільки виглядом успішніше за батоги його старших стуляв йому рота?
— Боги настільки сильні, наскільки ми в них віримо, — продовжив Кіммуріель, і поправив косички, які трималися навколо його високого хвосту.
— Ти же розумієш, що я тебе за такою ж логікою можу проклянути на все твоє життя і післясмерття?
Рай'ґі підвівся з підлоги і отрусив несутній пил зі спідниці, де вона торкалася каменю. Випрямив плечі, гордо підняв підборіддя і змірив Кіммуріеля, все ще на диво безтурботного вигляду, палючим поглядом.
— Але цього ти не зробиш.
Кіммуріель такими виразами любив розкидуватися, особливо, коли був правий.
Як от зараз.
— Зараз ти підеш зі мною в кімнату. Так же?
І навіть не усміхаючись, засранець, Кіммуріель обійшов Рай'ґі і попрямував з балкону у невідомому напрямку.
— Ага. Аякже, — огризається Рай'ґі, але все одно покірно йде хвостом за Кіммуріелем. Що цей дров з ним робить…
— Ну, не так вже і складно було, — м’яко проворкотів Кіммуріель з поглумками в посмішці та очах поки спостерігав за тим, як Рай'ґі намагається нашвидкоруч направити свою складну зачіску — в ній були і дреди, і намистини, і ланцюжки, і ціла золота рамка з павучими мотивами, навколо якої всі пасма запліталися в пучок на потилиці.
Рай'ґі не обернувся на приязну насмішку, тільки різко смикнув вухом, на що Кіммуріель дзвінко захіхотів на кілька секунд, і це змусило Рай'ґі кинути на свого холодного коханця погляд.
Ніколи ще Рай'ґі не бачив на Кіммуріелеві такий безтурботний вираз обличчя. Він би все віддав, щоб побачити його ще раз, і ще раз і ще більше.
“Мені кінець,” — пронеслось в голові горе-лолсита.
І саме в цей момент, як знав, Кіммуріель ставить питання:
— Прийдеш в цю кімнату завтра, на той же час?
Одного повільного кліпу Кіммуріелевих щільних повік вистачило, щоб вмовити Рай'ґі перенести завтрашній вечірній молебень на ще пізнішу годину. Рай'ґі закотив очі, кинув прикрасу для волосся в рукав своєї мантії і відійшов від дзеркальної поверхні в сторону дверей.
— Та. — Кинув Рай'ґі, після чого безсило розсміявся і глянув на Кіммуріеля востаннє перед тим, як рушити з його кімнати. — З легкістю.
І не виходить.
— Щось не так? — Питає вголос Кіммуріель, і помічає, що Рай'ґі дивиться на тепловий годинник, вмонтований в стіну біля дверей, і розуміє, що розуміє Рай'ґі.
— Трясця, — вимовляє Рай'ґі, і зривається в сторону кабінету засідань — сьогодні ж мали обговорити фінанси на наступний квартал!
Кіммуріель встає з ліжка, зачиняє двері, розправляє мантію і відкриває просторові двері в коридор за пару обертів від їхньої зали нарад.
Що залою, що кабінетом їх називати — багато честі давати, але це не змінює того факту, що обидвоє запізнились, і зайшли всередину у вважай однаковий час. Кіммуріель — куди більш зібраний і спокійний, Рай'ґі — без своєї звичайної зачіски, і з синцями на шиї, які не могла приховати висока горловина.
— Я ж вам казав, — кидає Валас свою коронну фразу, розтягнувшись по своєму стільцю і проказавши жестовою “давайте, давайте”.
— Кхм, кхм, — прокашлюється Джарлаксль і дістає з кишені кошель, з кошелю — кілька золотих і пускає їх по столу в сторону Валаса. Інші з незадоволеними видохами і вздохами і цоканням язиком роблять те саме.
Рай'ґі намагався тим часом злитись зі стінкою і не рухатись взагалі, в той самий час як Кіммуріель силою думки зачиняє двері і сідає на своє місце.
— І що це значило?
— Скажімо так, любий друже, — все ще з дивною посмішкою відповідає Джарлаксль, — це був перший урок, який нам треба винести у плануванні фінансів — завжди залишати подушку безпеки. За непередбачуваних обставин кошти улітають з несподіваною легкістю.
— Та годі вам! — Хоч і розшарівшись, Рай'ґі відлипає від стінки і сідає на єдине вільне місце — прямо навпроти Кіммуріеля, — і підпирає голову рукою. — На чому ви зупинились?
— На вас чекали. Отож, почнімо зі звіту за минулий квартал і минулу весну…