Work Text:
— Так, стоп, обробка інформації. Ти гуляв годину з хлопцем,який тобі сподобався і замість того, щоб записати номер принаймні на руці, ти сказав, що запам'ятаєш так? Голова не спрацювала,що можна було в нотатках хоча б написати?
— Але я ж справді запам'ятав! –Чонін трохи крикнув – просто... останню цифру забув.... – понурив голову.
Мінхо потер перенісся.
— Гаразд, давай наберемо той номер і може остання якось сама згадається.
Ян дістає телефон і вводить номер.
"Привіт. Це Чонін,пам'ятаєш? Сьогодні гуляли в парку."
— Щось він довго не відповідає – зауважив Лі, дивлячись як Чонін нервово стукає по корпусу телефона.
— Так, може ну- о – Ян швидко розблокував телефон і відкрив чат.
— Ну що там – Мінхо примостив свою голову на плечі молодшого і дивиться в телефон.
"Привіт) Тебе гріх забути😉 Класно погуляли"
— Фу, вайби Хьонджіна, блокуй його одразу – Лі закочує очі.
— Сказав той,хто вже чотири роки в стосунках з "фу Хьонджін", щиро дякую за пораду я нею не скористаюсь.
— Я попереджав – Мінхо знизав плечима і відлип від плеча Яна та вмостився на дивані
— Щиро дякую,лежи там тихо.
Мінхо знову закотив очі і заснув.
"Може погуляємо на днях?"
"Вибач, маю плани на цей тиждень("
"Ох, все гаразд!! Які плани на завтра?"
Вони говорили, здається, до пізньої ночі, побажавши один одному солодких снів Чонін нарешті відклав телефон, втомлено протер очі і встав у пошуках пледу, щоб укрити Лі, все ж таки хьон,хоча противний іноді, а потім сам пішов спати.
Їхнє подальше спілкування стало ледь не 25/8. Кожного ранку "Доброго ранку" і "Солодких снів" щоночі. Мінхо вже хотів приймати міри щодо Чоніна і його телефону бо " Сидиш в своєму телефоні,на хьона взагалі не звертаєш уваги і либишся на всі зуби в телефон, а міг би мені. Давай,викидай свій гаджет і пішли провітришся (його не хвилює, що він був точно таким самим чотири роки тому,це сімейне)
Написавши "вибач, примхливий кіт проситься гуляти, напишу пізніше", Чонін попрямував до виходу під акомпанемент бурмотіння Мінхо.
— А, я ще Джіна з його другом запросив приєднатися.
— І чому я не здивований – Чонін видихнув.
`~`
Вони зустрілись в кафе, Хьонджін познайомив Мінхо і Чоніна з Синміном.
Хьонджін сів поруч з Мінхо (як неочікувано),а молодші навпроти. Кожного разу коли Хван робив щось з категорії "мило-романтично" для Мінхо, Лі червонів, Синмін робив невдоволену моську і виганяв їх "з цими рожевими соплями" за інший столик або взагалі з кафе,а Чонін тихенько сміявся, поїдаючи тарт.
`~`
Опісля посиденьок Мінхо готує вечерю, паралельно розмовляючи з Хьонджіном по телефону.
— А взагалі я зробив добре діло. Якби я не напосів відповісти тому чуваку,Синмо досі б сидів як громова хмара, а так хоч дитина посміхається.
— У вас різниця всього лиш рік,– Лі посміхається, перемішуючи локшину в пательні,а з того боку звучить гучний видих – а що за хлопець?
— Я не вникав особливо, ніби номер наплутав і натрапив на Синміна, я трохи допоміг почати спілкуватися,а далі вже малий сам – в його голосі прозвучали нотки гордості.
— Я б тебе похвалив за це, але ж ти розумієш що ці стосунки – Мінхо виділив це слово – побудовані на брехні?
— Ну... сподіваюсь малий вирулить – Мінхо впевнений, очі Джіна зараз нервово бігають по кімнаті.
— Я тебе люблю звісно, але зараз готовий сильно вдарити.
— Люблю коли ти домінуєш – а зараз Хьонджін усміхається гірше Чеширського кота.
Мінхо закочує очі і вони продовжують розмовляти.
`~`
Через кілька днів і Чонін і його співбесідник все ж таки наважились на цей крок
"Давай погуляємо на днях?"
"Давай погуляємо завтра?
Оу"
"Хаха
Тож на котру завтра?"
"Мм,давай десь о третій в тому парку?"
"Гаразд"
"Тільки....
Я хочу тобі дещо розповісти....
Я справді щиро хочу з тобою зустрітися, але я...
Я не той з ким ти бачився тоді в парку.
Так,я брехав тобі,але справді хочу зустрітись...
Я прийду на місце зустрічі.
Сподіваюсь ми зустрінемось..."
Чонін шоковано дивиться в екран. Йому і боляче і.... відчуває полегшення? Від чого? Він залишив повідомлення без відповіді,відклав телефон і втикає в стелю,прагнучи знайти там щось,що наштовхне на правильне рішення.
`~`
Незнайомець блукаючи парком поглядав на годинник. Рівно третя, Чоніна немає. Вирішив почекати ще.
Не дарма, ось серед молодих мам мелькає пшенична голова.
— Синмін? – Ян здивовано дивиться на хлопця.
— Привіт – ніякова усмішка.
— То це ти мені писав?
— Так,я-
— От і чудово,пішли – Чонін не дав йому договорити,хапаючи за руку і тягне до лавочок.
— Шо? – Синмін здивовано плентався за Чоніном.
— Звісно прикро, що зустрів не той з ким я був,але ти краще незнайомого чувака – сказав Ян, сідаючи на лавочку.
— Дякую? Але я очікував більш емоційного розвитку подій.
— Влаштувати?
— Відмовлюсь.
— От і все – вдих-видих – Та я все ж таки очікую пояснень – Чонін закинув ногу на ногу,повертаючись до Синміна і підпер голову рукою.
— Це все Хьонджін винний.
— О, чуйка Мінхо-хьона спрацювала – молодший усміхнувся.
Кім здивовано глянув на нього.
— Реально кіт. А взагалі діло було так:
"Синмін разом з Хьонджіном дружно пили каву, аж раптом йому приходить повідомлення,але Джін забирає телефон з його рук.
— Досить на сьогодні гаджетів, ти перевищив свою добову норму. – Хван показує язика Синміну, на що той скорчує невдоволену моську,і читає повідомлення – Тю, а коли ти погуляти з кимось встиг?
— Що? Я ж з тобою цілий день був,хіба ні– Кім здивовано підняв брову,а Хван показує чат – Напиши,що помилились номером.
— Не в мою зміну.
— Ти норм?
— Чувак,якщо така ситуація,значить той "хтось" не дуже і хотів подальшого знайомства.
— Ну не всі ж художники як ти,що носять папір і ручку з собою на прогулянку і чекають поки жук на голову впаде,щоб намалювати його наче ілюстрацію до книги Кафки.
— Хочеш сказати що обоє вийшли без телефону?
— А,ну раз так...
— Ага, тому давай,лапи-руки в ноги і шуруй влаштовувати побачення.
— Та як я зможу, це ж-
— Зміг – Хьонджін посміхається,натиснувши відправити."
— Жах, Хьонджін інколи такий дивний.
— Пф, це інколи триває 20/7, дві години він витрачає на пускання рожевих соплів з Мінхо,а інші дві – на малювання. Я не витримую ні його ні ті дві години.
— Та да, навіть я тоді ледь не ридаю від цього горе-флірту.
`~`
— Мінхо-хьон,я вдома!
— О, чудово, мий руки і хутко розливати мені чай за твоє побачення.
— Це ще не побачення – лунає десь з ванної голос Чоніна.
— Ще? Значить той блондин тобі сподобався? А фотку так і не показав,паскуднику – сказав Лі, ставлячи на стіл чай та свіжоспечену шарлотку.
— Ой,хьон,тут така цікава історія вийшла. Через те, що я наплутав з номером, натрапив на Синміна – Чонін відпиває трохи чаю.
— А писав тоді?
— Хьонджін,так,ти був правий.
— Я знав,ха. Від мене нічого не приховаєш – Мінхо самовдоволено усміхнувся.