Work Text:
— Ялта, август и мы с тобою влюблены, — Аліна буквально кричить ці слова, але всім на це похуй. Всі п'яні й ще чомусь втомлені, вона єдина хто стоїть з усієї компанії, всі інші сидять на рушничку посеред пляжу. Наступна пісня чомусь не починається тому їй стає нудно і це спонукає до втілення банальної, але як зараз здається геніальної ідеї.
— Давайте купатися! — вона, мабуть, занадто гучно це каже, тому що всі одразу морщаться, ця ж реакція не може бути на саму пропозицію.
Все-таки може. Тому що починається потік в загалі-то вагомих аргументів, чому о першій ночі не треба йти купатися п'яними, без купальників і з одним рушником на сімох. Однак для Алі це не звучить як привід залишитися і тому вже збираючись йти, вона останній раз окидає всіх рішучим поглядом і зупиняється на такому ж в кінці.
Ні.
Краще вже реально одною. Залишатися з нею наодинці в такому стані напряжно. Останнім часом Аля і твереза ледь втримується від того, щоб щось зробити, що ж тоді може статися п'яною.
— А я не проти, — Ніка посміхається і протягує руку, щоб Аліна допомогла піднятися.
Звісно вона допомагає. Інакше буде підозріло якщо вона різко відмовиться. Насправді підозріло не буде, буде очевидно як і будь-яка їхня взаємодія. Вони спілкуються цією компанією вже близько десяти років. Вони знають майже все одне про одного і в тому числі, чому про очевидні речі не можна казати.
Тепер вони стоять у двох.
— Ну і ладно, так підемо, якщо нас вкрадуть русалки це буде на вашій совісті,— Аля не хоче чути, що їй на це скажуть і не хоче злякатися залишитися вдвох. Тому просто тягне Ніку за руку і біжить вздовж пляжу.
Коли вони добігають до кущів, біля яких через відмежованість від інших людей купаються в день, дівчата вирішують, що і зараз це підходяще місце.
— А як ми потім в мокрому одязі до готелю будемо йти? — у Ніки задишка після бігу і заплітається язик через вино, але Аля думає лише про те що хотіла б слухати цей голос вічно. Так. Стоп. Це щось вино занадто сильно в голову дало, треба контролювати себе.
— Так давай голими? — контролювати не вдалося. Хоча це прозвучало наче як питання, будь ласка, нехай вона відмовиться.
— Окей,— через повний місяць навколо дуже світло і вони обидві бачать як кожна завмирає після своєї фрази, але чи хочуть вони забрати свої слова назад — ні.
Вони дивляться ще декілька секунд і не наважившись зупинити те до чого все йде починають роздягатися. Вони не перший раз роздягаються одна при одній, тому ще можна вдавати що все нормально.
Море спочатку здається холодним, але насправді воно тепліше за повітря вночі, тому до нової температури швидко звикаєш. Вони обидві пірнають з головою і випадково зіштовхнувшись, виринають взявшись за руки.
— Не відпускай, — Аля переводить погляд на руки, але крізь воду звісно їх не бачить, — раптом тут течія, щоб не загубитися, — в цьому немає абсолютно ніякого сенсу, але це єдина причину, яку п’яний мозок зміг придумати. Наче звучить нормально, це добре. Хоча насправді не хочеться, щоб для тримання за руки треба було щось придумувати.
Ніка угукає і лягає на спину, трошки ворушить рукою і Аля сприймає це як натяк зробити так само.
— Сподіваюся нас реально не унесе нікуди, — через воду чути погано, та вони й не збираються вести повноцінний діалог.
Вода іноді не приємно попадає в ніс, але це, мабуть, один з найкращих моментів в житті кожною, вони зіштовхуються плечима й відчувають одночасно максимальний спокій і неймовірну гаму почуттів які важко втримувати в собі. Настільки важко, що цей спокій треба терміново зруйнувати, інакше це призведе до чогось незворотного. Насправді до цього призведе будь-яка дія.
— И вагон плацкартный меня нес в Новую Каховку, — згадується чомусь саме цей момент, але судячи з того, що Ніка почала підспівувати нічого страшного.
— Не забуду ночи при луне и твою улыбку, — блядь, а от це вже не треба було.
— Ты открытку подарила мне, а на той открытке, — треба було просто починати іншу пісню, співати приспів зараз здається занадто.
— Яхта, парус, в этом мире только мы одни, — а якщо дійсно одні, можливо можна щось зробити?
— Ялта, август — Аля стає, опускаючи руку вниз щоб підняти Ніку.
Вода тепер покриває тіло до шиї і через мокре волосся вітер міг би відчуватися занадто сильно, але алкоголь згладжує його вплив (те що вірогідність застудитися він не згладжує нікого не хвилює).
— И мы с тобою влюбены? — здалося, чи це прозвучало питанням від обох.
— Бляя, — Аля посміхається й опускає голову на плече Ніки, — зі сторони це, мабуть, виглядає романтично.
Це все через алкоголь, правда?
Інакше чому вона це каже спустя шість років стримання від будь-якого зайвого слова. Це такий жорсткий пройоб в контролі себе. Хоча якщо це все-таки мало статися, то добре що тут, в місці звідки можна втекти.
— А з середини?
Що? Спочатку хочеться запитати саме це, але фраза Ніки звучить так відверто, що цю відвертість не хочеться витрачати на повторення.
— А як з середини я боюся казати.
— Чому?
Все можна скинути на алкоголь.
— А ти чому?
Хотілося б говорити прямими словами, але страшно. Страшно зізнатися що ти хочеш казати ці слова. Страшно що насправді слова про які ти думаєш насправді не підходять. Страшно що все зникне як тільки хтось їх скаже. Страшно що потім не буде можливості виправдатися.
Страшно що виправдовуватися доведеться.
— Якщо сказати, почувши «ні» буде складно, — як би це було основною проблемою.
Те що вони не почують «ні» зрозуміло обом вже роки два.
Аля нарешті підіймає голову. Тепер вони дивляться прямо в очі. Це не страшно. До цього вже звикли. Дивитися, але нічого не робити, ні про що не говорити.
Ніка підіймає руки з все ще переплетеними пальцями. Для того, щоб просто подивитися на важливе чи щоб натякнути на абсурдність відповіді?
Мабуть, черга Аліної репліки, але не хочеться брати на себе відповідальність. Діалог про почуття кожна з них прокручувала в голові тисячі разів, було так багато варіантів з щасливим кінцем і там де перша каже Аліна, і там де перша каже Ніка, навіть там де вони кажуть це одночасно. Але зараз коли вони нарешті ведуть цей діалог не в фантазіях казати не хоче жодна. Невже реальним стане варіант з не щасливим кінцем?
— Почути «так» буде ще складніше, — Ніка сказала це? Справді?
Чи можна вважати що по черзі реплік вона сказала замість Аліни, а значить наступна належить теж їй?
Блядь, ладно.
— Якщо не питати, а просто зробити? — ха-ха. Ніякої відповідальності
— А як же активна згода? — коли починаєш грати не чесно будь готова що у відповідь зроблять так само.
— Можна отримувати згоду на конкретні дії і не питати одразу про все.
— Думаєш це правильно? — Ніка дійсно хвилюється.
— Не хочу думати.
Здавалося вони бачили всі можливі погляди одна одної, але ні, так вони дивляться вперше. Кожна розуміє що в цей момент найкращий варіант: зробити те що хочеться так давно. Дії говорять більше за слова? Ха, ні. Якщо вони займуться сексом, завтра можна вдати, що вони перепили, забули, це нічого не значить. Можна продовжувати жити в комфортній зоні. Поки почуття не озвученні можна вдавати що їх немає.
Це теж вагомо, але відповідальності значно менше. Мабуть, хоча б її треба на себе взяти.
— Будь ласка, — черга реплік відновлена.
Вони торкаються лише губами і все ще тримаються за руки. Мабуть, завершити такий поцілунок і поговорити буде правильно. Похуй, від цього не можливо відірватися. Після шести років хоч і дуже (занадто) близьких, але дружніх стосунків поцілунок в губи відчувається неймовірно, не чмок в щоку перед довгим прощанням, не укус кудись в плече в прикол. Вони прям цілуються, охоплюють губи один одної, зіштовхуються носами при зміні положення, привідкривають рот, щоб зробити поцілунок глибше.
Декілька хвилин назад вони могли про це тільки мріяти, але зараз цього стає мало. Їхні руки побабіли через довге знаходження у воді, але дотики все одно відчуваються найжаданішими у світі. Аліна кладе вільну руку на талію Ніки і притискає до себе.
Пиздець.
Їхній синхронний стогін тоне в шумі хвиль та вітру, але в голові кожної він звучить з відлунням і запам'ятовується назавжди. Взагалі здається що кращого моменту вже ніколи не буде. Аліна рука рухається далі по спині, щоб обійняти міцніше, а Ніка кладе руку на плече і починає гладити, стискаючи коли її губи прикушують або руки за талію притискають сильніше до себе. Руки якими вони трималися з самого початку зціплені між собою тільки міцніше і насправді саме це відчувається найінтимнішим.
І так напруженні через холод соски стають ще й чутливими через збудження. Вони труться між собою і це заставляє стогнати гучніше, якби не звуки хвиль дівчат було б чути з берегу.
Хочеться ще ближче тому Аля все-таки таки відпускає руку й одразу обнімає за плечі, щоб обпертися і застрибнути на дівчину. Через різкий рух підіймається сплеск бризків і солона вода в роті трошки вертає до тями, Аля розуміє що з моменту першого поцілунку у неї були заплющені очі. Те що Аля бачить перед собою коли їх відкриває хочеться сфотографувати й поставити це фото на всі заставки, обклеїти ним всю кімнату. Ніка дивиться на неї зі сумішшю кохання, збудження та захоплення, наче перед нею найважливіше в житті. Це занадто, вона не заслужує бути об'єктом такого погляду, тому знову заплющує очі й повертається до поцілунків тепер в шию.
Без моря цього всього не сталося б і воно продовжує їм допомагати, завдяки воді тримати на собі людину не потребує жодних зусиль, але Ніка все одно спускає руки на Аліні стегна, щоб триматися за них. Хоча мінуси того що вони стоять у воді все-таки є, це те що вони не можуть спуститися поцілунками настільки наскільки хочуть. Тому так само приклеєними одна до одної Ніка починає рухатися в сторону берега. Коли вода вже не приховує їхні груди Ніка відчуває як її стискають ще й боляче прикушують за шию.
— Не йди далі, — здається варто вийти з води й все розвіється, доведеться знову думати і розмовляти. Цього не хочеться. Хочеться заплутатися однією рукою у волосі, а другу спустити на груди й стиснути пальцями сосок. Аля це і робить, остаточно відволікаючи дівчину від того, щоб кудись йти.
Вони труться одна об одну, стискають різні частини тіла, цілують і вилизують солону шкіру там де можуть дотягнутися. Всі серйозні думки відходять на задній план, зараз лише десь на фоні думається про те що їм робити з цим потім, однак і ці хвилювання розтають з кожною секундою.
— Дівчат ви де?
Голоси неочікувано чутно десь близько. Аля повільно злазить і стає на ноги. Вони розфокусованим поглядом дивляться одна на одну.
— Ми збираємося ще за вином!
Усвідомлення того, що відбувається повільно доходить до них.
— Серйозно, блядь? — вона продовжує просто дивитися, сподіваючись, що Ніка скаже що їм здалося. Але судячи з сумного погляду напроти це не так.
— Зара без вас підемо.
В цей раз голос здається ще ближче і вони злякано переводять погляд від очей на губи одна одної, але марево в якому вони перебували з моменту коли втекли від усіх розвіюється. Може вони просто протрезвіли? Цілуватися більше не можна. Вони стискають руки на місцях де залишали їх останні секунди і роблять по кроку назад. Мабуть, добре що їх перервали, тому що самі вони б не змогли зупинитися.
Дівчата мовчки виходять із води й починають вдягатися. На мокре тіло одяг налазить погано, але висихати у них часу нема, та і холодно стає. Так і не сказавши одна одній ні слова вони входять із кущів в які залізли й в декількох метрах бачать свою компанію. Вчасно.
— О! Ми думали ви там вже потонули, — на цих словах дівчата дивляться одна на одну і посміхаються, думаючи про одне і теж.
Їх починають розпитувати що вони там так довго робили. Але Ніка швидко переводить тему питаючи те саме і розганяє про оргію між тими хто залишився на загальному пляжі. Це звично, це легко, це не викликає питань на які ніхто не знає відповіді, але кожен раз зустрічаючись поглядами вони розуміють, що більше так не зможуть.